(Рубрика «Точка зору»)

Минулого тижня в міжнародних новинах домінував один заголовок: Дональд Трамп відзначає перші 100 днів свого другого президентського терміну. Кругла цифра може здатися довільною віхою, але це зручний момент, щоб підбити підсумки першого етапу нового президентства, який експерти та історики порівнюють із першими місяцями правління Франкліна Д. Рузвельта в плані драматичних, руйнівних змін.

Одна ключова зовнішньополітична мета вислизнула від Трампа: припинення війни в Україні. Будучи кандидатом, Трамп обіцяв закінчити війну швидко. Щоправда, в нещодавньому інтерв’ю журналу Time він сказав, що його обіцянку припинити конфлікт у перший же день не слід сприймати буквально, а дипломатична відкритість Білого дому у бік Росії поки що не принесла результатів.

Останніми днями президент США подавав сигнали, що свідчать про його розчарування у Кремлі, і закликав Володимира Путіна «припинити стріляти, сісти і підписати угоду».

Законодавці-республіканці пішли в ногу з президентом США. Сенатор від Південної Кароліни Ліндсі Грем, ключовий союзник Трампа, заявив про широку підтримку нового пакету санкцій і мит щодо Росії, який може бути ухвалений, якщо Путін не захоче всерйоз почати мирні переговори. Сенатор від Луїзіани Джон Кеннеді в інтерв’ю Fox News поскаржився: кремлівський лідер «намагається обманути президента Трампа на кожному кроці. Він нешанобливо ставиться до нашого президента. Я не думаю, що ситуація зміниться на краще, поки ми не дамо зрозуміти Путіну, що готові перетворити його та його країну на корм для риб».

Кеннеді тут же уточнив, що мав на увазі заходи щодо припинення продажу Росією нафти, а не ядерну війну. Однак ці висловлювання свідчать про нетерпіння щодо Росії, що зростає.

Проте і на цьому риторичному тлі дипломатичні зусилля тривають.

Стівен Віткофф, спеціальний посланець Трампа, вирушив до Москви для зустрічі з Путіним. Високопоставлений представник Кремля назвав переговори «продуктивними», але деякі коментатори розцінили прибуття Віткоффа без звичного почету як знак того, що американський емісар може опинитися не у своїй дипломатичній тарілці.

Стівен Пайфер, кар'єрний дипломат і колишній посол США в Україні, поставив під сумнів мудрість Віткоффа, який вирішив провести зустріч наодинці. За його словами, американському посланцю, який є багатим забудовником і довіреною особою Трампа, протистоять «понад 75 років» дипломатичного досвіду.

«Не дивно, що Росія отримала 10 тижнів поступок і подарунків від США, нічого не давши натомість», – написав Пайфер у соціальній мережі X.

Зустріч Віткоффа контрастувала з підписанням угоди про мінеральні ресурси між Сполученими Штатами та Україною, що відбулося у Вашингтоні – угоди, яка надасть США доступ до цінних рідкісних копалин України в обмін на, як сподівається Київ, постійну підтримку Вашингтону.

Міністр фінансів США Скотт Бессент використовував вражаючі вирази для опису угоди, заявивши, що вона «ясно сигналізує Росії: адміністрація Трампа прихильна до мирного процесу, в центрі якого перебуває вільна, суверенна і процвітаюча Україна в довгостроковій перспективі».

То чи змінилася ситуація на користь України у відносинах з адміністрацією Трампа? Як завжди, судити про це поки що зарано. Зрештою підписання відбулося всього за два місяці після запеклої перепалки в Овальному кабінеті між Трампом, віцепрезидентом США Джей Ді Венсом та президентом України Володимиром Зеленським.

Ця зустріч стала, мабуть, одним із найбільш кінематографічних моментів з моменту вступу Трампа на посаду. Але мирний процес, що зароджується, ще не досяг тієї стадії, яка дасть змогу Трампу відзначити чергове досягнення. А поки що Трамп послідовно викладає свої думки: війна в Україні – це «війна Байдена», і її ніколи б не сталося, якби він, Трамп, був у той момент на посаді президента.

Інакше кажучи, якщо переговори проваляться, провину за провал зовнішньої політики можна буде перекласти з адміністрації Трампа на чужі плечі. За збігом обставин, цього тижня також відзначалася ще одна історична віха, яка послужила нагадуванням про межі американської влади: 50-та річниця падіння Сайгона і катастрофічного закінчення військової участі США у війні у В'єтнамі. 30 квітня в Хошиміні (колишньому Сайгоні, перейменованому на честь свого вождя в'єтнамськими комуністами, які перемогли) відбувся військовий парад, присвячений ювілею закінчення війни.

Того ж дня Путін зустрівся з американським режисером і ветераном війни у В'єтнамі Олівером Стоуном. Його фільми допомогли сформувати деякі уявлення американців про конфлікт у Південно-Східній Азії. Найвідоміші фільми Стоуна «Взвод» та «Сальвадор» були критикою американської зарозумілості та переоцінки власних сил. Але нещодавні документальні роботи Стоуна, включно із серією інтерв’ю з Путіним і улесливим мінісеріалом про колишнього президента Казахстану Нурсултана Назарбаєва, виявилися менш ніж конфронтаційними щодо своїх авторитарних героїв. У Москві Стоун повторював лінію Кремля щодо України, включно з теорією змови про те, що революція на Майдані 2014 року була «державним переворотом в Україні, керованим Сполученими Штатами».

Але навіть якщо повірити цинікам, які стверджують, що історію пишуть переможці, зрозуміло одне: вердикт щодо України ще не винесений.

Натан Годж – оглядач медіакорпорації Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

США «ближчі до однієї зі сторін» у переговорах щодо завершення війни – Трамп

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

США розробили санкції проти «Газпрому» та банків РФ – Reuters

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

100 днів Трампа: гучні обіцянки і шалений темп

Олександр Гогун – російський історик, який проживає в Берліні та досліджує тоталітаризм, Другу світову війну, український партизанський та повстанський рухи. У своїй новій книзі «Продуманий кінець світу. Як Сталін готував Третю світову» Гогун розповідає про те, як у першій половині 1950-х років радянський диктатор планував розв’язати нову війну, кинувши виклик Сполученим Штатам.

В інтерв’ю Радіо Свобода історик розповідає про те, чи боявся Сталін ядерної зброї, як радянський диктатор використовував Китай задля власної вигоди і як взаємодіяв радянський цинізм із американською наївністю.

«Не просто хитрий»

– Що стало відправною точкою для вашого дослідження?

– Книга Олега Хлевнюка «Сталін», що вийшла у 2015 році (Олег Хлевнюк – історик та дослідник сталінізму, народився у Вінниці та працював у Росії. В історичних колах, зокрема західних, вважається одним із найкращих знавців архівів та інших джерел сталінського періоду історії СРСР – ред.).

Хлевнюк прямо не говорить про те, що Сталін готував Третю світову, але це випливає з наведених фактів.

Зокрема, у книзі є фраза про те, що після Другої світової війни Сталін завзято повторював помилки 30-х років. Але в 30-ті роки це були не помилки, а розважливі холоднокровні злочини з підготовки Другої світової війни. Отже, він і Третю світову теж готував.

Я написав критичну рецензію на цю книгу, опублікував її в США та Росії. Оскільки моя рецензія була делікатна, Олег не образився і став одним із головних консультантів для моєї книги, підтримував мене, давав пояснення щодо архівних документів. Ще одним безцінним порадником став Микита Петров із «Меморіалу».

Я намагався знайти фінансування для цієї книги. У результаті з трьох джерел вдалося щось зібрати. Перше – це краудфандинг. Друге – сімейні заощадження. До того ж, під кінець своєї роботи я отримав невеликий грант від організації «Нове покоління Європи». Це дозволило мені провести архівний пошук основними країнами-сателітами СРСР від Балтики до Чорного моря. І, звичайно, найширший архівний пошук у Москві та Петербурзі. Я в Росії вже 12 років не з’являюся. Однак вдалося знайти помічників, які змогли знайти документи, які стали основою для книги.

– «Насправді прагнення Сталіна було простим, а то й примітивним – самоствердження: поневолити людство і насолодитися отриманою владою», – пишете ви. Тобто Сталін просто хотів стати володарем світу, чи таки існували якісь піднесені, з його погляду, устремління?

– Дуже складно, якщо взагалі можливо, розділити ідеологічну експансію, цинічну реальну політику та бажання збільшити свою владу до абсолюту. З погляду комуністів, капіталізм є злом. Тобто вільну ринкову економіку та демократію слід знищити. Їх належить замінити більш простим реальним соціалізмом.

Те, що викликає щиру ненависть комуністів – це свобода у господарському плані та свобода у політиці. Свобода – це, по-перше, ярмо відповідальності, яка багатьом не подобається. По-друге, джерело хаосу. За комуністичними ідеалами, коли людина позбавлена цього ярма відповідальності, вона позбавлена вибору.

Тому бажання Сталіна поневолити весь світ і прагнення комуністів знищити капіталізм гармонійно поєднувалися.

Сталін був не тільки хитрим егоїстом, який осідлав цей рух, але значною мірою виразником устремлінь сотень мільйонів людей у всьому світі. Хоча, зрозуміло, не більшості. Більшість ніколи не обирає комуністів. Вони, як правило, приходять до влади за допомогою переворотів, хитрощів, махінацій, бунтів та заколотів. Але ця меншість винятково активною була протягом 20 століття, що й дозволило їй третину людства поставити під контроль.

Відносини зі США

– Ви вивчали не лише архівні документи, а й праці самого Сталіна. Зокрема, звернули увагу на його ставлення до Сполучених Штатів, у тому числі й у роботах, які він писав до «Жовтневої революції» (більшовики назвали переворот «Жовтневою революцією» – ред.). І це ставлення змінювалося у різні періоди.

– Це, безумовно, засвідчило злам російської та руської імперської традиції. Царі не були ненаситними завойовниками – це показує хрестоматійний приклад Аляски, яку вони продали США. Якщо розглядати країну як противника або суперника, то ти йому жодних земель не продаватимеш (тим паче таких величезних).

Громадська думка в Російській імперії (слабка при абсолютизмі або сильніша на початку 20 століття) теж ніколи не страждала на американофобію. А ось більшовики повністю скасували цей підхід. У їхньому розумінні Америка була осередком капіталізму, противником номер один. Сталін підкреслював це у своїх промовах до приблизно 1927 року. Але потім відійшов від цього, бо почав використовувати американців в індустріалізації, у своїх політичних комбінаціях. Але у внутрішньому партійному листуванні він писав Молотову і Кагановичу, що Америка – наш головний ворог.

Після 1945 року він це перестав приховувати. І Америка залишилася головним ворогом для радянської влади, а потім і для путінської Росії. Це фактично триває із невеликою перервою близько 80 років.

– Але все-таки Америка та Радянський Союз були союзниками під час Другої світової війни. І ви в книзі звертаєте увагу на відносини Сталіна і Рузвельта. Як вони складалися?

– У Рузвельта були напрочуд прорадянські погляди. Навіть Сталін, судячи з деяких протоколів переговорів між ними, був із цього здивований. Наприклад, на Тегеранській конференції у неофіційній частині Рузвельт запропонував Сталіну радянізувати Індію.

Сталін відповів, що піти на перетворення знизу – це означає піти шляхом революції. І Рузвельт промовчав, не став заперечувати. Тобто, грубо кажучи, схвалив цю ідею.

Мало хто звертає увагу на те, що між США та Британією існували серйозні протиріччя. СРСР згодом звинувачував США у неоколоніалізмі. Але насправді Америка, яка раніше була колонією Британії, всіляко підтримувала антиколоніальні рухи.

І ідея про новий світопорядок, про більш справедливий багатополюсний світ панувала в міркуваннях Рузвельта в 30-х та першій половині 40-х років. Сталін це вміло використав. Звичайно ж, він отримав величезні преференції під час ленд-лізу. У 1941-42-х, навіть у 1943 році він перебував у безвихідному становищі. Як американці, так і британці цілком могли викручувати йому руки за свої поставки, вимагати в нього все, що завгодно. Але ленд-ліз дістався дуже легкою ціною.

Це свідчить про суттєві прорадянські ілюзії Рузвельта. І навіть представники його розвідки під час Другої світової війни давали Рузвельту на прочитання аналітичні документи, складені з урахуванням його дивних прорадянських поглядів. І він їх затверджував на підставі розповідей радянських дипломатів. Зрозуміло, що це було продуманою брехнею з боку СРСР. Але на підставі цих записок Рузвельт ухвалював рішення.

– Тобто радянський цинізм зіштовхнувся з американською наївністю?

– У цьому випадку – так. Якщо говорити про антиколоніалізм, то в певному сенсі він став союзником американського націоналізму. Але в тому сенсі, що демократична візія США є опором до колишньої метрополії Британії та підкреслює роль США як світила демократії та міжнародної рівноправності у світі. При цьому вони не гребували співпрацею з найодіознішими і найстрашнішими режимами. Тут слід згадати слова Нельсона Мандели. Коли його звинувачували в тому, що він є посібником СРСР, він казав: так, комуністи нас використовували, але хто може нам сказати, що ми їх не використовували?

– Ви кажете, що Сталін використав щодо Сполучених Штатів «метод рефлексивного управління». Що це означає?

– Провокація та маніпуляція є близькими за значеннями поняттями. Це відомо з давніх-давен не лише людям, а й тваринам. Коли дві ворони хочуть вкрасти сир у лисиці, одна з них тягне звіра за хвіст. І коли роздратована лисиця обертається, щоб цю нахабу відігнати, друга ворона вихоплює сир, і потім птахи цей сир ділять.

Це означає, що якимись діями людина спонукає іншу людину до помилкових дій, вигідних маніпулятору. І в цьому випадку це рефлексивне управління Сталін використовував проти Трумена, який був набагато жорсткіше налаштований до Кремля, ніж Рузвельт. Але при цьому таки продовжував недооцінювати загрозу, що надходила з Москви.

Щоб розпорошити сили США по всьому світу, Сталін використав дві хвилі маніпуляцій. З 1945-го до 1949-го він влаштовував усілякі провокації в Західній Азії, на Близькому Сході та в Європі. Так він залучав сили, фінансові та матеріальні ресурси США у цей регіон, відволікаючи їх від Мао Цзедуна, який воював за владу у Піднебесній.

І коли завдяки радянській допомозі (постачання озброєнь, фінансової підтримки – і особливо непрямих провокацій) Мао прийшов до влади, Сталін за допомогою Мао розпочав другу хвилю маніпуляцій. Він відволікав сили та кошти США з Європи та Західної частини Азії, Північної Африки до Азійсько-Тихоокеанського регіону. Почалася війна у В’єтнамі проти французів, яких підтримували американці.

І вершина махінаторських здібностей Сталіна – це війна в Кореї, коли він лобами зіштовхнув Китай та США. Трумен до кінця не зміг розгадати цю багатоходівку. Політика стримування, відома «доктрина Трумена», являла собою розпорошення, розкидання ресурсів і тиск не на СРСР, а удари по кінчиках щупалець «червоного спрута».

Ця політика була вигідна Сталіну, який накопичував сили та готував похід до Гібралтару та Ла-Маншу з подальшим завоюванням США.

– Ви приділяєте велику увагу ідеям Сталіна щодо освоєння Крайньої Півночі. Який стосунок має Арктика до ідей світового панування та Третьої світової війни?

– Це була одна з обміркованих комбінацій, бо Сталін сам провів на Крайній Півночі значний час у засланні в Туруханському краї. І оскільки він жив у епоху науково-технічної революції, він, напевно, вже тоді замислювався про те, що до США можна дістатися через Північний полюс. У 20-ті, 30-ті роки Сталін і надалі розраховував не лише на те, що має, але й на те, що може бути створено через 5-10 років, з урахуванням розвитку техніки.

Арктичний басейн з його незаселеними просторами виявився непоганим шляхом для проникнення на північноамериканський континент. Сталін розвивав Північний морський шлях із європейської частини СРСР до берегів США та Канади. Біломорканал, як не дивно, теж був побудований для того, щоб підібратися до Америки, бо тоді флот отримував нескладний вихід у Світовий океан через Біле море. І тоді кораблі, зроблені на верфях у Нижньому Новгороді чи Ленінграді, могли попливти до берегів США або через Атлантику, або, навпаки, через Північний Льодовитий океан.

Але апофеозом просування стали високоширотні повітряні експедиції кінця 40-х і початку 50-х років, коли величезна кількість бойових, транспортних і розвідувальних літаків сідали на лід, що дрейфував біля Північного полюса, та виконували в небі Арктики фігури пілотажу. По суті, готувалися до того, щоб у разі потреби завдати удару через північ США. Американці теж наголошували на загрозі, хоча цей напрямок вони в якомусь сенсі недооцінювали.

– Чи вдалося вам знайти документи чи свідчення, що Третя світова війна за планом Сталіна мала початися якогось конкретного року?

– Документи опубліковані спочатку румунською мовою, потім перекладені англійською, і, я значну, частину цієї промови цитую у своїй книзі. Це виступ Сталіна перед своїми сателітами у січні 1951 року. Такі апокаліптичні посиденьки у Кремлі, де він каже: ви повинні створити добрі збройні сили через три роки.

Тобто йдеться про 1954 рік. Багато документів останнього періоду правління Сталіна засекречені, і це також красномовно свідчить про те, що день Х був уже не за горами. Постанову Міністерства державної безпеки кінця 1952 року вперше опублікував частково Микита Петров. Там є така фраза, що чекістам потрібно перейти до активної розвідки. Під цим малися на увазі тероризм, замах на класових ворогів, вбивства, підпали, вибухи. Очевидно, що лідери НАТО не сидітимуть склавши руки, коли на їхній території починаються замахи на них – тобто «класових ворогів», на провідних політиків, підприємців. Значить, Сталін уже відпускав гальма.

Ядерна зброя

– І все-таки від закінчення Другої світової війни минуло лише вісім років. Для початку нової світової війни потрібні колосальні ресурси: і фінансові, і людські. Чи були вони у Радянського Союзу?

– У нього з’явився неймовірний ресурс – людський. Ресурс гарматного м’яса – це Китайська Народна Республіка, яка була найбільшою за населенням країною світу. Крім цього, Сталін отримав додаткові ресурси у вигляді країн Центральної Європи, які часто недооцінюють.

Парадоксально, але всупереч багатьом оцінкам та прогнозам американців 1945 року, ЦРУ, Об’єднаного розвідувального комітету, аналітиків Міністерства закордонних справ, Радянський Союз зміг, як фенікс із попелу, відновитися вже до 1950-го. Цим же роком датований лист Сталіна до Мао зі словами: «Якщо війна неминуча, нехай вона буде тепер».

Тобто він уже був готовий розпочати війну в 1950 році, але завдяки своїй багатоходівці в Кореї отримав дещо кращі можливості для її старту дещо пізніше. На щастя, Сталін помер.

Ці ресурси він передусім отримав за рахунок розграбування Центральної Європи. Крім прямого пограбування, репарацій, Сталін ще й оббирав країни за рахунок непропорційної торгівлі, крав інтелектуальну власність, усілякі ноу-хау та патенти. І за рахунок нееквівалентної торгівлі, змішаних підприємств економічно висмоктував із них значні ресурси. Тобто це було таке собі «звільнення від матеріальних надлишків».

– Очевидно, що в цій війні мала використовуватися ядерна зброя. Сталіна не зупиняв страх перед знищенням величезних територій та мільйонів людей?

– Він був людиноненависником. Багато людей використовують свою професійну позицію для того, щоб їхні діти отримали якісь преференції, «теплі місця». Зокрема, нинішня російська влада такі синекури (добре оплачувані посади, на яких майже нічого не треба робити – ред.) своїм дітям роздає, щоб вони веселилися і жили безбідно. А Сталін, навпаки, всіх своїх дітей використовував для своїх політичних цілей, ламав їм життя. Зрозуміло, що людством чи якоюсь величезною його частиною він пожертвував би легко. Для нього десятки мільйонів людських життів нічого не означали.

– Чи готові були радянські люди на таку самопожертву? Для початку світової війни потрібна ідеологічна обробка населення. І ви згадуєте у своїй книзі, що вона проводилася. У якій формі?

– Агітпроп – це був величезний монстр, не кажучи вже про інші форми ідеологічного впливу, якими була просякнута вся радянська реальність. Якщо ми візьмемо події 1941-42 року, з його найважчими поразками на фронті, то навіть у цій ситуації тил залишався у Сталіна лояльним. Окремі повстання були у Чечні, занепокоєння та інші прояви невдоволення – в Калмикії. Але переважна більшість населення була приборкана терором. Ідеологічні кампанії пізнього сталінізму відомі.

Протидія космополітизму, антисемітизм, який пов'язувався з антиамериканізмом, боротьба з низькопоклонством перед іноземщиною набували диких форм. Це все супроводжувалося звеличенням російського народу, якому вселяли думку про те, що в нього достатньо сил, щоб розтрощити проклятих буржуїв. У 1950-1953 роках американські оцінки говорили про те, що навіть якщо ми завдамо СРСР ядерного удару, це не буде фактором, який зупинить Радянську армію.

Наступ до Гібралтару, наступ до Суецького каналу, наступ Мао в різні точки Азії ядерними бомбардуваннями не зупинити. І якщо радянські люди наступають, то зрозуміло, що це їх підбадьорює. І незадоволена меншість, очевидно, мовчатиме.

Сталін не абсолютизував ядерну бомбу. Він наголошував неодноразово, що у сухопутній війні це не зможе грати вирішальної ролі. І він усіляко страхувався від американського ядерного контрудару. Насамперед це МіГ-15, потім були ще різні моделі цього реактивного винищувача. У ті роки їх було виготовлено понад 12 тисяч штук. Це абсолютний рекорд, спеціально сконструйований для того, щоб збивати американські «літаючі суперфортеці» В-29 (це основні носії ядерної зброї).

Крім того, у 1954-1955 роках у Радянському Союзі, вже після смерті Сталіна, стає на озброєння ракетний комплекс «Стріла», який міг вразити будь-яку ціль у повітрі. Тобто, від американського ядерного контрудару Сталін сподівався своє небо так чи інакше захистити. Насправді ядерної бомби він боявся не дуже сильно.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Путін повторює геноцид, який Сталін влаштував в Україні в 1933 році». Інтерв'ю із дослідником Голодомору

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Сімейна справа. Як родичів Сталіна репресували за його власним підписом

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

22 червня 1941 року: до якої війни готувався Сталін і чи випередив його Гітлер?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

80 років тому Кремль запустив процес ліквідації УГКЦ: як це було

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Європейський день пам'яті жертв сталінізму і нацизму. Втрати України обчислюються десятками мільйонів життів

День перемоги – це головне свято російського календаря, флагманська подія у спробах Кремля возвеличити роль Радянського Союзу у перемозі над нацистською Німеччиною.

Останніми роками парад перемоги на Красній площі також слугував тлом, на якому президент Володимир Путін прославляв війну Москви проти України, в якій втрати Росії, за західними оцінками, вбитими і пораненими перевищують три чверті мільйона осіб.

Для кремлівських оглядачів 9 травня – це знакова подія, яка дає підказки щодо змін у мисленні Путіна, який вже 26-й рік поспіль є незмінним лідером країни, і щодо політики влади у більш широкому розумінні.

Тим більше цього року, у 80-ту річницю капітуляції нацистської Німеччини, і через понад три роки після повномасштабного вторгнення в Україну.

«Перемога у «Великій вітчизняній війні» є наріжним каменем політичної міфології Володимира Путіна – основою всієї його версії світової історії, – пише в одному з есе Михайло Зигарь, російський журналіст і письменник у вигнанні. – Кремль готувався до цього моменту місяцями; він займає центральне місце в пропагандистському календарі режиму».

Ось кілька речей, на які варто звернути увагу 9 травня.

Росія продовжує війну з «нацистами»

Понад 27 мільйонів людей, військових і цивільних, загинули в Радянському Союзі під час того, що росіяни називають «Великою вітчизняною війною» (в Україні та інших європейських державах кажуть Друга світова війна – ред.). Це було безпрецедентне спустошення, і поразка нацистів довгий час відзначалася як свідчення мужності росіян, українців, білорусів та інших національностей, які постраждали.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Паради» у дитсадках та відеокліпи посеред руїн. Як Росія готується до 9 травня?

Путін за роки, що минули відтоді, як він став президентом у 2000 році, використовував ці події, щоб зміцнити свій авторитет серед ветеранів. Він також використовував цю подію для критики Заходу, применшуючи роль союзників у перемозі над нацизмом і критикуючи, зокрема, Сполучені Штати.

У промові на День перемоги 2007 року Путін зробив випад на адресу Сполучених Штатів, непрямо порівнявши політику США з політикою нацистського Третього рейху.

Після вторгнення в лютому 2022 року Путін подбав про те, щоб «неонацисти» займали чільне місце в його промовах, повторюючи безпідставне звинувачення Кремля, яке виправдовує вторгнення в Україну, про те, що країною керує «нацистська хунта».

Хто запрошений?

За даними Кремля, понад два десятки світових лідерів попередньо прийняли запрошення відвідати московські заходи, хоча в останню хвилину можливі скасування.

Очікується, що на параді будуть кілька лідерів з колишніх радянських республік, як-от Білорусь, Казахстан і Азербайджан, а також лідери з Болівії, Куби, Венесуели, Лаосу, Бразилії та інших країн.

За винятком прем'єр-міністра Словаччини Роберта Фіцо, який у минулому висловлював критичні зауваження щодо України, більше жодного з лідерів Європейського союзу не очікують.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Сі, да Сілва та Мадуро прилетіли до Москви. Алієв не прилетить

Вся увага буде прикута до президента Китаю Сі Цзіньпіна, який став ключовим союзником Москви у її війні проти України.

Пекін продовжує купувати російську нафту і газ, допомагаючи фінансувати військові зусилля Москви і підтримувати російську економіку на плаву. Незважаючи на певні занепокоєння, Пекін публічно не виступив з критикою російського вторгнення.

«Поява Сі в Москві підкреслює зростаючу напруженість в основі зовнішньої політики Китаю, – зазначає в своєму аналізі Патриція Кім, наукова співробітниця Інституту Брукінгса у Вашингтоні. – Його стратегічне партнерство з Росією все частіше вступає в протиріччя з його більш широкими амбіціями видаватися відповідальним глобальним лідером, як стійка альтернатива тому, що він зображує як американську нестабільність і занепад Заходу».

Зверніть увагу на те, чи не надішле Китай також контингент солдатів для маршу через Красну площу – це було б символічним проявом підтримки Кремля.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Президент Сербії Вучич прибув до Москви

Військова техніка на показ

Під час Холодної війни паради до Дня перемоги були рідкісним явищем; натомість найбільша щорічна подія відбувалася в листопаді на честь більшовицької революції 1917 року, часто з демонстрацією радянської військової техніки.

Західні аналітики ретельно вивчали довжину і ширину ракет і пускових установок, намагаючись з’ясувати, чи має Москва перевагу в гонці озброєнь.

Демонстрація техніки стала нормою за останнє десятиліття, особливо після того, як Кремль вклав гроші в модернізацію і переозброєння армії.

Починаючи з параду в 2015 році, офіційні особи демонстрували новий бойовий танк Т-14 «Армата». Однак, незважаючи на публічні покази, машини так і не розгорнули в Україні.

Рік по тому чиновники провезли Красною площею нову балістичну ракету дальнього радіусу дії, РС-24 з комплексу «Ярс».

Після вторгнення 2022 року нова зброя з’являється на Красній площі рідше – цей факт значною мірою пов’язаний зі значними технічними втратами, яких зазнала Росія у війні з Україною.

Зверніть увагу на те, яке озброєння проїде бруківкою Красної площі або пролетить над нею цього року. А також чи не виставлять російські чиновники захоплену західну техніку, наприклад, бойові машини Bradley, на показ, щоб подратувати Захід.

Хто боїться українських дронів?

Напередодні 9 травня Україна здійснила масштабні атаки безпілотників по російських цілях, в тому числі 6 травня – наймасштабнішу за останні місяці.

Київ і Москва вже кілька місяців обстрілюють один одного, переважно безпілотниками, але також і ракетами, незважаючи на зусилля США, спрямовані на припинення вогню або більш широке зупинення війни.

Минулого місяця Путін закликав до триденного припинення вогню з нагоди Дня перемоги. Президент України Володимир Зеленський відповів йому пропозицією про 30-денне припинення вогню, відповідно до ініціативи США, яка була схвалена Києвом, але фактично відкинута Москвою в березні.

Неясно, чи дійсно російське командування призупинить бойові дії; речник Кремля Дмитро Пєсков заявив журналістам, що наказ Путіна залишається у силі, але також сказав, що Росія відповість, якщо українські війська відкриють вогонь.

Тим часом Зеленський та інші українські чиновники заявили, що Київ не зобов'язаний гарантувати безпеку високопосадовців, які перебувають з візитом у Москві. Керівник української військової розвідки попередив гостей параду, щоб вони «взяли з собою беруші».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Атаки Росії: Зеленський закликав до «заходів, що позбавлять агресора ресурсів для ведення війни»

«Що стосується всіх країн, які поїхали або їдуть на 9 травня, наша позиція дуже проста, – заявив Зеленський 3 травня. – Ми не можемо нести відповідальність за те, що відбувається на території Російської Федерації. Вони забезпечують вам безпеку, і тому ми не будемо давати жодних гарантій».

Російські чиновники попередили жителів Підмосков’я, що ті утрималися від запуску феєрверків цього тижня. А телекомунікаційні провайдери заявили, що інтернет-послуги будуть сповільнені, що, ймовірно, завадить можливим польотам дронів або дистанційному підриву боєприпасів.

«Немає сенсу бити по Красній площі», – каже Іван Преображенський, політичний оглядач з Праги.

Українські безпілотники можуть досягти Москви, сказав він в інтерв'ю телеканалу «Настоящее время», створеного Радіо Свобода з участю Голосу Америки, «але проблема в тому, що російська пропаганда потім представить це як замах на іноземних лідерів, які будуть присутні на параді, що навряд чи вигідно для України в нинішніх обставинах».

Всебічне стратегічне партнерство

Не маючи змоги здобути вирішальну перемогу, Москва звернулася до інших країн за людьми і матеріальними засобами для продовження війни: насамперед до Північної Кореї.

У червні минулого року Путін відвідав Пхеньян, щоб підписати новий договір про взаємну оборону. За місяць до цього, за словами американських чиновників, Північна Корея відправила сотні тисяч артилерійських снарядів, а також балістичні ракети.

Наприкінці 2024 року близько 11 тисяч північнокорейських військовослужбовців були розгорнуті для ведення бойових дій пліч-о-пліч з російськими військами, переважно в прикордонній Курській області, куди Україна вторглася влітку минулого року, що поставило Кремль у незручне становище. Російське командування приписує цим військам успіх у витісненні українських сил з Курська.

Є й інші ознаки поглиблення співпраці. Як повідомляється, поранені російські солдати були відправлені до Північної Кореї на лікування і відновлення. Тисячі північнокорейських робітників були відправлені до Росії, переважно на Далекий Схід, для роботи на будівництві та в інших галузях важкої промисловості, де нестача робочої сили є поширеним явищем.

Північнокорейські цивільні особи також почали з’являтися на публічних церемоніях.

Під час заходів до Дня перемоги у тихоокеанському портовому місті Владивосток делегація північнокорейських дітей, одягнених у військову форму, приєдналася до сотень російських дітей, які брали участь у військовому параді.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Скупчення кількох тисяч військових РФ на параді у Москві є законною ціллю для ЗСУ – Михайло Самусь

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Військових КНДР не буде на параді 9 травня у Москві, свідчать дані Кремля

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Кремль готується до параду 9 травня, вимагає від України припинити бої. Який сенс «грати цю виставу»?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

У Севастополі «з міркувань безпеки» знову скасували парад 9 травня – Развожаєв

Цього тижня міністри закордонних справ Європейського союзу зберуться у Варшаві на неформальну зустріч, а потім вирушать до Львова, щоб продемонструвати солідарність з Україною перед обличчям масштабних святкувань Дня перемоги в Росії.

Санкції та військовий трибунал на порядку денному зустрічі міністрів ЄС

Очікується, що 7-8 травня у Польщі, як і днем пізніше в українському місті Львові, не ухвалять жодних конкретних рішень, оскільки це не офіційні засідання Ради ЄС.

«Зважаючи на неформальний характер зустрічі й користуючись перевагами більш тісної обстановки (лише міністри), ми заохочуємо кожного зробити свій внесок у справді відверту дискусію, не обмежену сценарієм», – йдеться у вітальній записці до варшавської зустрічі, з якою ознайомилося Радіо Свобода.

«У цьому дусі ми рекомендуємо, щоб наші робочі сесії проходили без перекладу або електронних пристроїв. Ми також запрошуємо вас до напівофіційного вбрання протягом усієї зустрічі».

Неформальність не означає, що на зустрічах не буде високопосадовців, і вони відбуватимуться в той час, коли президент Росії Володимир Путін намагається привернути увагу світової громадськості масштабним військовим парадом перед десятками високопосадовців з усього світу.

Протягом першого дня варшавської зустрічі міністр закордонних справ Великої Британії Девід Ламмі приєднається до обговорення європейської безпеки, а другий день буде присвячений відносинам між ЄС і США та ситуації в Україні.

Щодо останнього, то у вітальній записці, підписаній главою зовнішньополітичного відомства ЄС Каєю Каллас і приймаючою стороною, міністром закордонних справ Польщі Радославом Сікорським, пропонується «поглиблена дискусія» про роль ЄС у зміцненні переговорної позиції України щодо «справедливого і тривалого миру».

Офіційні особи прагнутимуть зробити це, йдеться в записці, «спираючись на наші унікальні колективні важелі впливу – широку підтримку України, зокрема, фінансову і військову, тиск на Росію з метою обмеження її військового потенціалу, шлях України до вступу в ЄС і поточну роботу над посиленням європейських оборонних можливостей».

Три важливі події для України

ЄС має намір оголосити про виділення додаткових коштів для української оборонної промисловості, хоча сума ще не узгоджена.

Очікується, що ЄС також посилить санкції проти Росії у зв’язку з численними ракетними та безпілотними атаками на українські міста протягом останніх тижнів.

На думку дипломатів країн ЄС, це, швидше за все, буде менший пакет, що складатиметься переважно з подальшого внесення до чорного списку російських офіцерів і політиків, а також додавання до нього суден, що належать до російського тіньового флоту, яким буде заборонено обслуговуватися в європейських портах.

Очікується, що нові значні економічні санкції проти Росії не уникнуть незгоди з боку деяких столиць ЄС, а натомість отримають швидке зелене світло на знак солідарності у посиленні тиску на Москву.

Зустріч у Львові відбудеться під час участі міністрів у створенні спеціального трибуналу для притягнення до відповідальності вищого керівництва Росії та Білорусі за повномасштабне вторгнення в Україну в лютому 2022 року.

Трибунал має стати доповненням до розслідування воєнних злочинів, злочинів проти людяності та геноциду, розпочатого Міжнародним кримінальним судом (МКС) три роки тому, і заповнити прогалини в розслідуванні цих злочинів.

Він заповнить прогалини, оскільки МКС не розслідує те, що юридично називається «злочинами агресії» – тобто такі речі, як військова окупація, анексія та бомбардування.

Так звана основна група країн, до якої входять усі країни-члени ЄС, окрім Угорщини та Словаччини, а також країни «Групи семи» за винятком США, підготувала три документи про угоду з Україною щодо створення трибуналу.

Фактично трибунал не буде формально створений доти, доки комітет міністрів Ради Європи не проголосує за нього 14 травня.

ЄС та Київ збирають докази щодо злочинів агресії з 2023 року.

Цього тижня також Європейський парламент збирається на засідання, і на порядку денному багато питань.

7 травня палата обговорюватиме як потенційні мирні переговори між Києвом і Москвою, так і необхідність повернення Кремлем українських дітей, які були насильно вивезені до Росії.

Європейські депутати також запитають Єврокомісію про нещодавнє відключення електроенергії на Піренейському півострові та нещодавнє рішення судів ЄС про заборону так званої «схеми золотого паспорта» на Мальті, яка дозволяла людям, зокрема кільком росіянам, купувати громадянство ЄС.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Україна, Рада Європи та десятки міністрів підпишуть 9 травня у Львові документи про створення спецтрибуналу щодо агресії РФ

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Санкції Трампа для МКС. Чи вплине це на Україну?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Стефанішина прокоментувала початок конфіскації російського транспортного літака в Канаді

Попередні підсумки підрахунку голосів у першому турі президентських виборів у Румунії засвідчили впевнену перемогу ультраправого націоналіста Джордже Сіміона. Однак йому не вдалося здобути необхідну більшість, щоб уникнути другого туру, який відбудеться 18 травня. Ймовірним суперником стане мер Бухареста Нікушор Дан. Кандидати мають протилежні погляди щодо України.

Станом на ранок 5 травня, коли було підраховано майже всі бюлетені, 38-річний лідер партії AUR Сіміон лідирував із приблизно 40,9 відсотка голосів, або 3 857 463 голосами, за даними Центральної виборчої комісії Румунії.

55-річний Дан – якого вважають політично поміркованим – пізно ввечері випередив Кріна Антонеску, представника керівної коаліції країни, завдяки голосам діаспори, що, ймовірно, забезпечило йому вихід до другого туру ключових президентських виборів у Румунії.

Дан отримав 20,98% голосів проти 20,1% у Антонеску, що дало йому перевагу в приблизно 82 000 голосів – на думку виборчих чиновників, перевага є нездоланною. Майже всі голоси за кордоном були підраховані.

За наявними даними, приблизно 973 000 осіб проголосували в діаспорі.

Сіміон лідирував у голосуванні за кордоном із 61% голосів, за ним ішов Дан із 26%, а Антонеску набрав 6,8%.

«Ми вийшли до другого туру. Дякую!» – написав Нікушор Дан на своїй сторінці у Facebook.

Раніше дані екзитполів провідних фірм вказували на схожі результати, хоча вони показували меншу перевагу Сіміона та вищу підтримку Дана.

«Я думаю, що за нинішніх умов результат є незворотним», – сказав Антонеску після того, як Дан перевершив його результат. – Я представив свою програму; вердикт румунського народу був іншим».

Антонеску не висловив підтримки жодному з кандидатів у другому турі. «Я не знаю, яка буде коаліція», – додав він. – Я закликаю своїх виборців самостійно визначити, чиї ідеї є сумісними з тими, які я представив… Я закликаю всіх, хто голосував за мене сьогодні, проголосувати [в другому турі]».

У заздалегідь записаному зверненні до прихильників через відеозв’язок Джордже Сіміон сказав: «Разом ми сьогодні зробили історію!»

«Ми наближаємося до виняткового результату – набагато кращого за те, що показують [традиційні] телеканали… які тільки й уміють, що сіяти розбрат з зарозумілістю, бризкати отрутою, спотворювати все та поширювати брехню».

За перебігом виборів уважно стежили і за межами Румунії, частково через скандальні заяви Сіміона про претензії на частини української та молдовської території, а також його сумніви щодо румунської військової допомоги Україні.

У листопаді 2024 року СБУ оголосила заборону на його в'їзд в Україну, пояснивши це його антиукраїнською діяльністю, спрямованою на заперечення українських кордонів і поширення дезінформації про утиски румунської меншини. Сіміон у відповідь заявив, що це рішення є наслідком його «прорумунської діяльності» та підтримки прав румунської меншини в Україні.

Водночас Сіміон раніше критикував вторгнення Росії в Україну. Також він неодноразово виступав проти військової допомоги Україні і наголошував, що це не робить його проросійським, бо він за мирне вирішення конфлікту.

Тим часом Нікушор Дан, чинний мер Бухареста, займає чітко проукраїнську позицію. Він підтримував надання військової допомоги, а також виступав за активну участь Румунії у європейських ініціативах, спрямованих на підтримку України.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Урок Румунії для України і Європи загалом

У листопаді минулого року Калін Георґеску, проросійський націоналіст, якого вважали маргінальним кандидатом, несподівано здобув перемогу в першому турі голосування.

Однак румунська влада анулювала результати через звинувачення в кампанії російського впливу, спрямованої на просування його кандидатури. Георґеску заборонили брати участь у нових виборах, а також було запроваджено низку нових правил для переголосування, яке відбулося 4 травня.

Анулювання виборів викликало критику за межами Румунії, зокрема з боку віцепрезидента США Джей Ді Венса, який під час виступу на Мюнхенській безпековій конференції в лютому заявив, що румунська влада діяла на підставі «слабких підозр і під величезним тиском з боку сусідів по континенту». Його заяву тоді привітала румунська опозиція.

Джордже Сіміон публічно підтримує деякі елементи риторики президента США Дональда Трампа та його руху «Зробимо Америку великою знову» (MAGA).

У листопаді він опублікував фотографію, на якій носить фірмову червону бейсболку Трампа з написом Trump Save America, а нещодавно заявив, що «за ідеологією цілковито погоджується з рухом MAGA».

24 квітня виборчі органи Румунії оголосили розслідування діяльності політичної партії Сіміона через підозри у порушенні правил фінансування виборчої кампанії.

Розслідування зосереджене на звинуваченнях у тому, що Сіміон організував виплату 1,5 мільйона доларів американській лобістській фірмі для організації зустрічей у Вашингтоні з провідними медіа-постатями, пов’язаними з Трампом. Сіміон ці звинувачення заперечує.

Виборча кампанія привернула увагу міжнародних спостерігачів. У передвиборчому звіті монітори Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) розкритикували деякі аспекти румунської системи реєстрації та підрахунку голосів.

Адміністрація Трампа також направила свого окремого спостерігача за виборами – високопоставленого чиновника з Федеральної виборчої комісії США, яка відповідає за нагляд за виборами в країні.

Якщо результати підрахунків підтвердяться, Сіміон не зможе набрати понад 50% голосів, необхідних для перемоги в першому турі. У такому разі другий тур між двома кандидатами з найвищими результатами відбудеться 18 травня.

Більшість спостерігачів вважає, що Сіміону буде складно здобути перемогу в другому турі, особливо якщо його суперником буде Дан.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Король TikTok» у Румунії та ймовірна схема підтримки ультраправих кандидатів у президенти

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Російський крах румунських виборів. Документи спецслужб засвідчили можливе втручання Росії

Рей Ферлонґ та Грузинська служба Радіо Свобода

Маріам Нікурадзе є неофіційною рекордсменкою серед грузинських журналістів – жоден з них не отримав стільки штрафів, скільки вона, висвітлюючи з листопада щоденні акції протесту в країні.

Штрафи, які, за словами десятків інших грузинських журналістів, вони також отримали за нібито перекриття доріг.

У деяких випадках протестувальники перекривали дорогу, а журналісти перебували там, щоб зробити репортаж. В інших випадках міліція оточувала самі вулиці, замикаючи в пастці як протестувальників, так і журналістів.

Серед оштрафованих – четверо репортерів грузинської служби Радіо Свобода, які часто отримують повідомлення про штрафи смс-повідомленнями.

«Вам телефонують. Вони вам повідомляють дату, за яку вас оштрафували, та причину», – розповідає Нікурадзе.

Штрафи

Нікурадзе, яка є співзасновницею Open Caucasus Media, каже, що штрафи – це лише невелика частина ширшої стратегії придушення ЗМІ в Грузії.

«Я думаю, що ідея полягала в тому, щоб налякати нас», – сказала Нікурадзе в інтерв'ю Радіо Свобода напередодні Всесвітнього дня свободи преси, який відзначається 3 травня.

«Але зрештою, так чи сяк, я збираюся робити свою роботу»

За словами Нікурадзе, вона заборгувала понад 7 тис. доларів за чотири штрафи, які вона поки що відмовляється сплачувати.

Ця сума штрафу більш ніж у шість разів перевищує середню місячну зарплату в Грузії.

Журналістка каже, що, хоча її не турбує зростання штрафних санкцій, з якими вона стикається, вона стурбована новим законодавством Грузії про іноземних агентів.

OC Media отримує іноземне фінансування, але відмовилося реєструватися як іноземний агент.

«Це означає, що я можу потрапити до в'язниці на п'ять років... Але я вже змирилася з цим», – каже Нікурадзе.

«Ніколи ще не було так небезпечно бути журналістом у Грузії»

Грузія, схоже, перебуває в точці перелому.

Погіршення свободи слова

Колись взірець демократії на Кавказі, Грузія повільно дрейфує зі своєї колишньої прозахідної орбіти і рухається в бік зближення з Москвою.

Минулого року Європейський Союз призупинив фінансову допомогу Грузії, а також заморозив контакти на високому рівні з її урядом, посилаючись на відступ від демократії. Переговори про членство в ЄС були призупинені.

Це призвело до хвилі щоденних протестів у містах по всій країні, за висвітлення яких влада фактично штрафує журналістів. Іноземним журналістам також відмовляли у в'їзді після того, як вони приземлялися в Тбілісі, щоб висвітлювати протести. Нікурадзе продовжує висвітлювати ці протести на щоденній основі.

У лютому парламент, в якому домінують правляча партія «Грузинська мрія» та її сателіт – партія «Народна влада», вніс зміни до Закону «Про телебачення і радіомовлення», які посилив цензурні повноваження національного медіа-регулятора.

Поправки також обмежили «іноземні сили» (що є нечітко визначеним терміном) у фінансуванні мовників або співфінансуванні програм. «Іноземні сили» включає іноземні уряди, негромадян та організації, що базуються за кордоном.

Міжнародний інститут преси попередив після ухвалення законодавчих змін, що ті є частиною «всеосяжного урядового тиску на ЗМІ», який призвів до «швидкого погіршення свободи преси та цілеспрямованого насильства проти журналістів на тлі більш широкого відступу від демократії».

«Погіршення ситуації зі свободою преси в Грузії на тлі зростання авторитаризму викликає надзвичайну тривогу і, якщо воно продовжиться, матиме ширші наслідки для демократії в регіоні», – додали у доповіді.

Репортери без кордонів (RSF) задокументували в Грузії крах свободи ЗМІ за останні роки.

В останньому Світовому індексі свободи преси, опублікованому 2 травня, Грузія посіла 114 місце зі 180 країн. Минулого року вона посідала 103 місце, порівняно з 77 у 2023 році.

«Партія «Грузинська мрія» перетворилася на кошмар для журналістів», – сказала аналітикиня RSF Жанна Кавельє в інтерв'ю Радіо Свобода. «У Грузії стало неможливо працювати вільно і безпечно».

Західні країни також широко критикують ставлення Грузії до засобів масової інформації.

У грудні група медіа-організацій, серед яких Європейська мовна спілка (EBU), Міжнародний ПЕН-клуб та RSF, надіслали відкритого листа голові Єврокомісії Урсулі фон дер Ляєн, в якому висловили тривогу з приводу «жорстоких репресій проти ЗМІ в Грузії».

Було багато повідомлень про напади на журналістів під час висвітлення протестів, у тому числі на репортера Радіо Свобода.

Нікурадзе сказала, що спочатку за це відповідала міліція у формі, але згодом це були «хлопці в чорному без жодних розпізнавальних знаків».

Вона сама розповідає, як її збили зі стіни після того, як в неї поцілили з водомета, як її притиснув до стіни поліцейський та про інші інциденти.

Вироки

Знаменитість грузинської журналістики – це Мзія Амаглобелі, заарештована в січні за те, що нібито вдарила поліцейського під час сутички в Батумі. Суд постановив 28 квітня залишити її під вартою до завершення судового процесу.

Амаглобелі, ветеранка грузинської журналістики, засновниця і директорка двох найвідоміших незалежних медіа-організацій країни, може отримати до 7 років ув'язнення за ляпас, який, згідно зі свідченнями, наданими в суді начальником місцевої поліції, не залишив «ні візуальних ушкоджень, ні кровотечі».

Заарештований разом з нею колега зняв інцидент на відео і провів 8 днів за ґратами. Коли він вийшов на волю, то виявив, що відео було стерте з його телефону і більше не є доказом у справі Амаглобелі.

Нікурадзе похмуро дивиться на те, як розвиваються події для журналістів у Грузії.

«Я думаю, що ми ведемо відлік останніх місяців, коли ми можемо вийти на вулицю і дійсно висвітлювати протести», – сказала вона.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Українська журналістика у часи війни: «захист права суспільства на правду»

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

ЄС хоче поступово відновити контакти з урядом Грузії

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Гурт R.E.M. випустив ремікс свого хіта на підтримку Радіо Свобода. Гроші від нього підуть на продовження роботи мовника

З нагоди Всесвітнього дня свободи преси 3 травня гурт R.E.M. оголосив про спеціальне перевидання синглу «Radio Free Europe», щоб відзначити майбутню 75-ту річницю Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода (РВЄ/РC, RFERL). Це дуже символічно на тлі згортання діяльності низки мовників, які фінансуються США, що багато хто розглядає як спробу змусити замовкнути продемократичні ЗМІ.

Сингл «Radio Free Europe» у 1981 році відкрив світові альтернативний рок-гурт R.E.M. Це було також нагадування про те, яку роль, яку відіграє ця, фінансована Конгресом США, незележна медіакорпорація у розбудові демократії у країнах, де вільна преса заборонена або ще не до кінця утвердилася.

«Будь то музика чи вільна преса – цензура скрізь є загрозою для правди. У Всесвітній день свободи преси я звертаюся до хоробрих журналістів Радіо Свобода», – сказав Майкл Стайп, соліст і один із засновників гурту R.E.M.

РВЄ/РС, як і інші фінансовані американським урядом мовники, такі як «Голос Америки», «Радіо Вільна Азія», Офіс мовлення на Кубі (Радіо Марті) та Близькосхідні мережі мовлення, опинилися у важкому становищі після того, як президент США Дональд Трамп підписав указ про ліквідацію Агентства глобальних медіа США (USAGM).

USAGM – це незалежна американська державна установа, яка здійснює нагляд за кількома телерадіокомпаніями, що фінансуються США, і які разом поширюють новини та інформацію майже 50 мовами для близько 361 мільйона людей щотижня.

Через кілька годин після публікації указу в листі від USAGM повідомлялося, що грант, затверджений Конгресом США, який фінансує РВЄ/РС зі штаб-квартирою в столиці Чехії Празі, було припинено.

Мовник наразі оскаржує це рішення в судовому порядку.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Суд у США зобов’язав USAGM виділити Радіо Свобода кошти на квітень, затверджені Конгресом

Трамп, який зробив кілька кроків для скорочення державних витрат після вступу на посаду на другий термін у січні, під час свого першого президентського терміну конфліктував з USAGM через редакційну незалежність і напрямок програм.

Після повернення на посаду він знову висловив ці занепокоєння.

Але прихильники мовників кажуть, що вони є важливим елементом американської дипломатії, і їхнє замовчування буде святкуватися авторитарними режимами, яких ті викривають.

«Для мене музика R.E.M. завжди уособлювала свято свободи: свободу вираження, тексти, які змушують нас думати, і мелодії, які надихають на дії», – сказав президент і головний виконавчий директор РВЄ/РС Стівен Капус.

«Саме це і є метою наших журналістів на Радіо Свобода – інформувати, надихати і відстоювати свободи, часто недоступні для нашої аудиторії. Ми закликаємо людей до відповідальності, особливо тих, кому загрожує правда. Вони йдуть на все, щоб змусити нас замовкнути – блокують канали та веб-сайти і навіть ув'язнюють наших колег»

Лірично «Radio Free Europe» від R.E.M. інтерпретується як коментар про прагнення достовірної інформації серед ландшафту дезінформації.

Бадьорий і дзвінкий звук музики контрастує із більш важкими темами, щоб передати дух опору і надії.

Цей дух опору, за словами Майка Міллса, члена-засновника R.E.M., живе в тому, що він назвав «OG» (Original Gangster – з англ. «оригінальний гангстер», що є сленговим терміном в англійській мові на позначення когось неймовірно виняткового або «олдскульного».) продемократичного мовлення.

«Журналісти Радіо Свобода вже 75 років дратують диктаторів. Ви знаєте, що робите свою роботу, коли через неї ви робите собі правильних ворогів», – сказав він.

Четверо журналістів і дописувачів Радіо Свобода: Ігор Лосік, Ніка Новак, Владислав Єсипенко та Фарід Мехралізада наразі перебувають у в'язниці за звинуваченнями, пов'язаними з їхньою професійною діяльністю.

На згадку про цю пісню R.E.M. випускає лімітований помаранчевий вініловий запис «Radio Free Europe», а також сувенірну продукцію, виручені кошти від якої підуть на підтримку РВЄ/РС.

Про історію Радіо Свобода читайте тут

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Українська журналістика у часи війни: «захист права суспільства на правду»

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Чому Радіо Свобода має значення

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Ніколи знову» і «Можем повторить». Україна та Росія по-різному пам’ятають Другу світову війну. Чому?

Із червня 2022 року Європейський Союз надав Україні повну лібералізацію торгівлі, щоб допомогти підтримати зруйновану війною економіку країни. Ці заходи включали призупинення імпортних мит і квот, відомі як автономні торговельні заходи (АТЗ). Схоже, вони пішли на користь Україні. Тепер настав час все змінювати.

У 2024 році український експорт до ЄС сягнув майже 60% від загального експорту, порівняно з 39,1% у 2021 році. Однак дія АТЗ, які щороку поновлювались більшістю голосів країн-членів ЄС, має остаточно завершитися 5 червня.

Ці заходи від початку передбачалися як тимчасові і могли бути продовжені лише двічі.

Тепер Брюссель і Київ ведуть переговори про те, яку формулу економічних відносин обрати.

Запасним варіантом є повернення до Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, яка набула чинності у 2017 році (хоча умовно застосовується з 2016 року) і включає компонент вільної торгівлі.

Поточні переговори зосереджені на статті 29-ій цієї угоди, яка окреслює рамки для потенційної взаємної лібералізації тарифів.

Але не все йде як по маслу, оскільки часу залишається все менше, а наслідки АТЗ подобаються не всім у ЄС.

Прикордонні держави дають відсіч

Фермери у так званих прикордонних країнах ЄС, таких як Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія та Болгарія, вже давно тиснуть свої уряди, щоб позбутися АТЗ, стверджуючи, що надлишок українських сільськогосподарських товарів переповнює місцеві сховища, знижує ціни на внутрішніх ринках, що приносить збитки місцевим виробникам продуктів харчування.

У різний час у 2023 і 2024 роках, попри те, що Україна потерпає від повномасштабної війни і стримує агресію Росії, фермери цих країн блокували кордони з Україною, щоб запобігти потраплянню українських товарів до ЄС.

У відповідь на це Європейська комісія, яка здійснює нагляд за торговельною політикою ЄС, спробувала застосувати кілька рішень, зокрема опечатувати сільськогосподарські вантажі з України, щоб перенаправити їх з прифронтових країн до інших пунктів призначення або портів ЄС для експорту за межі блоку.

Зрештою, комісія погодилася обмежити імпорт найпопулярніших сільськогосподарських товарів, запровадивши екстрені заходи.

Їх можуть застосувати, якщо імпорт певних товарів перевищить середні показники імпорту, зафіксовані в період з 1 липня 2021 року по 31 грудня 2024 року. Минулого року такі міри вже були застосовані до українського експорту вівса, яєць, цукру та меду.

Офіційна позиція Єврокомісії полягає в тому, що вона «завершує роботу над пропозицією щодо забезпечення безперешкодного переходу до нового торговельного режиму з Україною після закінчення терміну дії АТЗ», і що ця пропозиція буде незабаром представлена Києву.

Питання у тому, коли саме.

Гостре питання

Багато чиновників ЄС у Брюсселі стурбовані тим, що будь-яка нова пропозиція може стати делікатним питанням під час польської президентської виборчої кампанії, коли Польща піде на вибори нового глави держави 18 травня, а ймовірний другий тур відбудеться 1 червня.

Але слід зважати не лише на політичний вплив польських фермерів.

Спільний лист міністрів сільського господарства Болгарії, Угорщини, Румунії та Словаччини, адресований Європейській Комісії, з яким ознайомилося Радіо Свобода, також підвищив ставки.

У листі зазначається, що міністри «твердо переконані, що майбутнє закінчення терміну дії режиму АТЗ має стати можливістю для переоцінки та перекалібрування наших торговельних відносин з Україною. Важливо забезпечити, щоб майбутні торговельні домовленості відображали збалансований підхід, який би враховував інтереси всіх сторін, не завдаючи при цьому непропорційної шкоди економікам сусідніх держав-членів».

Далі у звіті висвітлено кілька нових пропозицій, які всі були б невигідними для Києва.

До них відносяться:

• повернення до довоєнних тарифних квот;
• двосторонні захисні положення для всіх сільськогосподарських продуктів;
• можливість передових країн-членів запроваджувати додаткові захисні заходи;
• положення про перегляд угоди через два роки після її застосування, спрямоване на запобігання майбутнім ринковим викривленням та забезпечення чесної конкуренції для фермерів ЄС.

Але на цьому не все.

Міністри також стверджують, що «паралельно з процесом вступу України до ЄС для українського сільськогосподарського виробництва мають бути запроваджені відповідні санітарні та фітосанітарні правила, правила у сфері захисту тварин, охорони здоров'я та навколишнього середовища відповідно до стандартів ЄС».

Хоча такі реформи справді необхідні для можливого членства в ЄС, варто зазначити, що один з підписантів листа, Угорщина, наразі блокує саме цей процес вступу.

Міністри також пропонують мінімальний поріг імпортних цін на окремі товари, який «може відігравати стримуючу роль щодо імпорту сільськогосподарських товарів до країн-членів ЄС за цінами, нижчими за собівартість вітчизняної сільськогосподарської продукції» – фактично, це ще один торговельний бар'єр і явний крок на захист місцевих фермерів.

Чого ж хоче Україна?

Просто кажучи, майже того ж самого. У листі до комісії, з яким ознайомилося Радіо Свобода, український прем'єр-міністр Денис Шмигаль пише, що «без суттєвої гарантованої та постійної багатогалузевої лібералізації торгівлі Україна просто не зможе відновити свою промисловість, створити робочі місця та засоби до існування для своїх громадян, щоб відновити свою економіку. Простіше кажучи, Україні потрібна ваша торгівля. Спочатку для виживання, а потім для процвітання».

Шмигаль також попереджає, що нездатність укласти преференційну торговельну угоду з Брюсселем може коштувати Україні 3 мільярди євро щорічно, що потенційно може призвести до скорочення валового внутрішнього продукту України на 1%.

Визнаючи, що будь-яка нова угода, ймовірно, підпадатиме під дію Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, Шмигаль каже, що вона повинна «містити мінімальну кількість винятків», і зазначає, що «ми, очевидно, усвідомлюємо занепокоєння європейських фермерів, але ми підкреслюємо, що частка української продукції на європейському ринку залишається відносно невеликою. Для багатьох товарних груп, навіть тих, що вважаються чутливими, вона становить менше 1% від загального споживання в ЄС».

Він також припускає, що захисні заходи, запроваджені для певних товарів у 2024 році, «повинні стати відправною точкою для поступової лібералізації тарифних квот» на сільськогосподарські товари.

З огляду на наближення дедлайну 5 червня, Шмигаль також натякнув на якесь проміжне рішення – щось, що, як я чув, може статися.

«Якщо не вдасться досягти рішення до 5 червня, ми повинні знайти спільне короткострокове рішення, щоб поточний український експорт міг продовжуватися до оновлення Угоди про асоціацію», – сказав він.

«В іншому випадку існує ризик повернення до вищих тарифів і менших обсягів в рамках тарифних квот довоєнного періоду, а це завдасть значної шкоди українській економіці».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Не можемо зазнати невдачі»: ексклюзивне інтервʼю із єврокомісаркою Мартою Кос про Україну і розширення ЄС

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Аналіз угоди про корисні копалини між Україною та США: що з гарантіями безпеки?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Сибіга поінформував представницю ЄС про угоду України зі США

Радіо Свобода пуштунською мовою для Пакистану

Пакистан заявляє, що готує міжнародні судові позови проти Індії після того, як вона призупинила життєво важливу угоду про розподіл води між двома країнами, які, до того ж, є ядерними суперниками. Напруга зростає після атаки бойовиків у спірному регіоні Кашмір.

Міністр юстиції та правосуддя Пакистану Акіл Малік заявив, що столиця Ісламабад працює над щонайменше трьома різними відповідями, включно з залученням Світового банку, який є посередником шістдесятирічного Договору про води Інду.

«Консультації щодо правової стратегії майже завершені», – сказав Малік в інтерв’ю Reuters пізно ввечері 28 квітня.

Після нападу бойовиків у Кашмірі 22 квітня, в результаті якого загинули 26 туристів (усі, крім одного, були громадянами Індії), у Нью-Делі заявили, що Індія призупиняє свою участь у водному договорі. Угода розділяє річку Інд та її притоки між двома сусідами та регулює більшу частину води, яку використовують у сільському господарстві Пакистану.

«Акт війни»

Індія звинуватила Пакистан у підтримці транскордонного тероризму, але водночас не звинувачує безпосередньо Ісламабад у нападі.

Натомість Ісламабад заперечує будь-яку причетність до нападу та попереджає, що будь-яка спроба Індії зупинити або перенаправити потік води буде вважатися «актом війни».

Договір про воду тепер виглядає як потенційна точка кипіння між ядерними сусідами. Таку непередбачуваність спричинив напад бойовиків.

Міністр юстиції та правосуддя Пакистану Акіл Малік повідомив, що Ісламабад, ймовірно, звернеться до кількох юридичних органів, зокрема до Постійної палати третейського суду або до Міжнародного суду в Гаазі. Там він може стверджувати, що Індія порушила Віденську конвенцію про право міжнародних договорів 1960 року.

Він додав, що уряд Пакистану також розглядає можливість порушення цього питання в Раді безпеки Організації Об'єднаних Націй.

«Розглядаємо всі варіанти, звертаємося до всіх відповідних та компетентних органів», – повідомляє Малік.

Необхідність у договорі з’явилася після 1947 року, коли Індія та Пакистан після британського правління стали незалежними країнами. Угоду про водні ресурси укладали протягом десятиліття та зрештою підписали в 1960 році за участю Світового банку як посередника.

Гострий брак води

Договір регулює розподіл та використання води з річки Інд та її приток, які живлять 80 відсотків зрошуваного сільського господарства та гідроенергетики Пакистану.

Призупинення дії угоди створить значний тиск на Пакистан, який бореться з гострою нестачею води, частково через екстремальні погодні явища.

У березні регулятор водних ресурсів Пакистану попередив, що Пенджаб і Сінд (ключові сільськогосподарські провінції країни) вже можуть зіткнутися з браком води до 35 відсотків протягом заключної фази нинішнього сільськогосподарського сезону.

Інші проблеми можуть виникнути під час сильних дощів прийдешнього сезону мусонів. Індія може вирішити випустити надлишок води зі східних річок без попередження. А це потенційно може спричинити повені.

Незважаючи на тиск та війни, договір діяв протягом багатьох років. Він витримав погрози з боку Нью-Делі вийти з угоди під час попередніх періодів високої напруженості.

«Ми гарантуємо, що жодна крапля води з річки Інд не досягне Пакистану», – заявив міністр водних ресурсів Індії Чандракант Рагхунатх Паатіл у соцмережі X 27 квітня.

Зупинка потоку води – це непростий процес, заявляють експерти та чиновники з обох країн.

Договір передбачав, що Індія мала будувати гідроелектростанції без значних накопичувачів води або дамб лише на трьох річках, виділених Пакистану. Це заважало Нью-Делі негайно припинити спільне використання води.

Напруга продовжує зростати після нападу в Кашмірі, який частково підконтрольний як Індії, так і Пакистану, але обидві країни претендують на нього повністю.

Вони продовжують обмінюватися вогнем зі стрілецької зброї у регіоні. Обидва уряди призупинили торговельні зв’язки, обмежили дипломатичні контакти та призупинили дію деяких віз після нападу.

29 квітня Індія заявила про обопільний вогонь між сторонами, що тривав п'ять днів поспіль. Державне «Радіо Пакистан» повідомило, що пакистанські військові збили індійський безпілотник, назвавши це порушенням свого повітряного простору.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Чи може Україна отримати ядерну зброю? Відповідаємо

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Україна і провал Путіна в Сирії. Бомбардування «прискорюють агонію» Росії

Після повернення Дональда Трампа на посаду президента США він активно докладав зусиль, щоб показати американцям: його адміністрація невпинно виконує обіцянки. З огляду на те, що Конгрес контролюють республіканці, Трамп отримав свободу дій на реформу федерального уряду та радикальні зміни у зовнішній політиці.

У вівторок, 29 квітня, минає 100 днів перебування Дональда Трампа на посаді 47-го президента США. Безперечно, що його вплив відчутний усюди Але от якими будуть довгострокові наслідки кроків Трампа і його адміністрації, поки що, залишається неясним.

Більше про це в аналізі агенції Associated Press.

Деякі з указів Трампа є лише заявами про наміри або підготовкою до того, що ще не реалізовано. Наприклад, у перший день він оголосив надзвичайний стан в енергетичній сфері, щоб стимулювати виробництво. Але обіцяного результату він очікує лише наступного року, коли закликав виборців розраховувати на значне зниження рахунків за комунальні послуги.

Інколи цілі Трампа суперечать одна одній. Він пообіцяв як зниження вартості життя, так і введення мит на імпортні товари, що, найімовірніше, призведе до зростання цін.

Інші питання залишаються без руху.

Далеко не очевидно також, чи всі дії Трампа були законними. Він зіткнувся з судовими позовами щодо деяких своїх рішень, а отже, багато з того, що він зробив, може бути скасовано в ході розгляду справ у судах.

Ось огляд того, як просувається виконання його обіцянок:

Трамп обіцяв зниження цін

Інфляція знижувалася з моменту свого піку в 9,1% у 2022 році. У січні, коли відбулася інавгурація Трампа, вона становила 3%, а в березні — 2,4%. «Ми вже вирішили проблему інфляції», – похвалився Трамп. Але Федеральна резервна система попередила, що плани президента щодо запровадження мит, найімовірніше, призведуть до зростання цін через оподаткування імпортних товарів.

Крім того, малоймовірно, що Трампу вдасться «повністю погасити борг». Його плани щодо зниження податків зменшать надходження до бюджету, необхідні для покриття державних витрат. До того ж він давав подібну обіцянку ще у 2016 році, але під час його першого президентства державний борг зріс.

Трамп посилив заходи проти нелегальної імміграції

Дональд Трамп явно досяг прогресу в реалізації своєї головної обіцянки – контролювати кордон.

Кількість людей, які намагалися незаконно перетнути кордон США з Мексики, різко зменшилася в останній рік президентства Джо Байдена: з піку в 249 740 у грудні 2023 року до 47 324 у грудні 2024-го.

За президентства Трампа ці показники знизилися до 8 346 у лютому та 7 181 у березні.

Наразі незрозуміло, чи відповідає рівень депортацій за Трампа політиці Байдена в цьому питанні минулого року – офіційні дані ще не оприлюднено.

Тим часом Служба імміграції та митного контролю (ICE) проводить масові арешти по всій країні. Багатьох людей, які стверджують, що не порушували закон, депортували без належної судової процедури.

Одна з таких справ – Кілмара Абрего Гарсії. Його депортували до в’язниці в Сальвадорі, незважаючи на відсутність кримінального минулого та без судового розгляду висунутих проти нього звинувачень адміністрації , що він є членом банди.

Трамп пообіцяв знизити рахунки за енергію

Під час передвиборчої кампанії Трамп дав виборцям обіцянку, яку вони зможуть оцінити самостійно – просто поглянувши на свої комунальні рахунки. Він пообіцяв знизити витрати на енергію наполовину або навіть на три чверті протягом 12–18 місяців.

Часом Трамп обережно висловлювався: «Якщо не спрацює, ви скажете: «Ну, я за нього голосував, і все одно він знизив ціни суттєво».

Інколи ж він говорив беззастережно: «За моїм планом ми зменшимо ціни на енергію та електрику вдвічі», – сказав він на мітингу в Мінт-Гіллі, Північна Кароліна, у вересні.

Трамп запровадив мита

Трамп ніколи не приховував своєї прихильності до збільшення тарифів мит на ввезення товарів у США і часто говорив, що інші країни обкрадають Сполучені Штати у міжнародній торгівлі.

«Я введу загальні мита на більшість імпортних товарів», – заявляв він під час виборчої кампанії.

Дональд Трамп виконав обіцянку із розмахом, хоча з частими застереженнями.

Трамп почав із підвищення мит на Канаду, Мексику та Китай – нібито як покарання за допуск фентанілу (синтетичного опіоду) до США. Потім 2 квітня він оголосив про ще ширше оподаткування імпортних товарів – частину того, що він назвав «Днем визволення». Згодом Трамп відмовився від деяких частин цього плану, вирішивши замість цього вести переговори, однак залишив чинними мита на китайські товари – аж до 145%.

Фондовий ринок зазнав різких коливань через високі імпортні мита та непослідовність у їх застосуванні. Трамп виявив більшу терпимість до ринкової нестабільності, ніж під час свого першого терміну.

Дональд Трамп не зміг завершити війну, як обіцяв

На мітингах минулого літа Трамп обіцяв мир між Росією та Україною – лише завдяки своїй перемозі на виборах.

«Ще до того, як я потраплю до Овального кабінету, невдовзі після перемоги на виборах, я завершу жахливу війну між Росією та Україною», – сказав він на конференції Національної гвардії в Детройті у серпні.

До того часу він повторював цю обіцянку щонайменше з травня.

Але цього не сталося.

Інколи він формулював обіцянку інакше – що закінчить війну за один день. Цей день так і не настав.

(Згодом в інтерв'ю Time до 100 днів президентства Дональд Трамп пояснив: «Я сказав це образно, і я сказав це як перебільшення, щоб підкреслити свою думку – ред.)

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Трамп спитав, чому «Україна 11 років не воювала за Крим»? Розповідаємо

Трамп обіцяв амбітне зниження податків

Оглядачі думають, що за перші 100 днів свого президентства Дональд Трамп випробував межі своїх повноважень, але тепер для здійснення податкових обіцянок йому потрібен Конгрес.

Він пообіцяв скасувати податки на чайові, понаднормові години та виплати із соціального забезпечення, а також заявив, що зробить постійними податкові пільги, ухвалені під час його першого терміну.

Нічого з цього поки не сталося.

А зі зростанням тарифів податкове навантаження, ймовірно, лише зросте – принаймні в короткостроковій перспективі.

Однак президент співпрацює з республіканцями в Конгресі над ухваленням відповідного законопроєкту.

Через крихку більшість Республіканської партії у Палаті представників і Сенаті буде складно заручитися майже одностайною підтримкою навіть усередині партії для того, що Трамп називає «великим, прекрасним законом».

Трамп націлився на освіту

Погрози Трампа перекрити мільярди податкових коштів для вищих навчальних закладів випливають із кількох передвиборчих обіцянок – боротися з антисемітизмом у кампусах, протистояти програмам різноманіття, рівності та інклюзії (DEI) та позбутися іноземних студентів, яких він вважає ворожими до американських цінностей.

Після того як кілька відомих університетів заявили про готовність підкоритися вимогам Трампа, Гарвард залишився непохитним.

У відповідь Трамп закликав позбавити Гарвард статусу неприбуткової організації, пригрозив забороною прийому іноземних студентів (які становлять понад чверть його студентів) і заморозив понад 2 мільярди доларів у вигляді грантів та контрактів.

Але такі дії поширилися далеко за межі Гарварду. Адміністрація Трампа взялася за інші університети по всій країні та щонайменше тимчасово скасувала юридичний статус багатьох іноземних студентів.

…і на культуру

Обіцяна Трампом боротьба з «вок» політикою стрімко охопила уряд: програми різноманіття з часів Байдена були згорнуті, а згадки про це – вилучені з офіційних комунікацій.

Ця ініціатива поширилася глибоко в культурні інституції й вийшла далеко за межі федерального працевлаштування та практик.

Особливо у Пентагоні розпочався хаотичний процес ревізії: тисячі зображень і матеріалів на вебсайтах та інших платформах позначили для видалення.

Наприклад, фотографія бомбардувальника часів Другої світової війни Enola Gay була під загрозою через слово «gay» (гей), як і матеріали, присвячені темношкірим, навахо та жінкам-героїням.

Зрештою, більшість цих матеріалів вдалося зберегти.

Один із виконавчих указів Трампа – «про відновлення правди та здорового глузду в американській історії» – забороняє використання федеральних коштів для програм Смітсонівського інституту, що просувають «неправильну ідеологію».

Трамп пообіцяв обмежити права трансгендерних людей

Трамп виступав проти участі трансгендерних спортсменів у жіночих змаганнях і загалом проти суспільного прийняття небінарного розуміння гендеру, особливо у штатах під контролем демократів. Він пообіцяв боротися з «трансгендерним божевіллям».

Як президент, він підписав укази про заборону трансгендерним спортсменам брати участь у жіночих командах.

Також він звернувся до Верховного суду з проханням скасувати рішення нижчих судів, які заблокували його спробу виключити трансгендерних осіб зі збройних сил.

DOGE? «Я б із задоволенням»

Торік Ілон Маск запропонував Трампу створити Department of Government Efficiency (DOGE) – відомство для скорочення державної бюрократії.

Трамп відповів: «Я б із задоволенням».

Результат виявився набагато масштабнішим, ніж очікувалося.

Маск почав безпосередньо працювати на адміністрацію, залучивши своїх соратників. Їхні прихильники отримали доступ до різних урядових відомств, доступ до чутливих даних, допитували кар’єрних чиновників і просували скорочення персоналу.

Результати – суперечливі.

Трамп і Маск дійсно спричинили шок у системі, домоглися звільнення десятків тисяч службовців і анонсували подальші зміни. Але відчутної економії досягти не вдалося.

Маск знизив свій цільовий показник економії коштів уряду з $1 трлн до $150 млрд. І навіть цей нижчий показник наразі під сумнівом.

DOGE, ймовірно, перебільшив свої результати.

Трамп пояснив, що Маск працюватиме в уряді як спеціальний державний службовець лише протягом 130 днів. І додав, що мільярдер зрештою захоче повернутися до своєї компанії.

«Йому потрібно керувати великою компанією, і в якийсь момент він повернеться. Я б залишив його так довго, як зможу. Він дуже талановитий хлопець, я люблю дуже розумних людей, і він дійсно розумний, виконав гарну роботу. І, напевно, Ілон захоче повернутися в свою компанію», – сказав Дональд Трамп про Маска.

Трамп пообіцяв помилувати учасників штурму Капітолія – і виконав

Після того як 6 січня 2021 року натовп прихильників Трампа увірвався у Капітолій, то спочатку він назвав це «огидною атакою» і заявив, що «обурений насильством, беззаконням і хаосом».

Але згодом риторика Трампа змінилася. Під час президентської виборчої кампанії він назвав учасників заворушень «патріотами» та «заручниками системи правосуддя» й пообіцяв: «Я підпишу їхні помилування в перший день».

Саме так і сталося.

Близько 1 500 осіб, включно з тими, хто нападав на поліцейських, були помилувані за наказом Трампа.

Трамп змінив екологічний захист

У межах обіцяної політики підтримки нафтової, газової та вугільної галузей Трамп підписав низку указів на підтримку видобутку цих невідновлюваних джерел енергії. Але це не мало конкретних наслідків.

Один з указів скасував те, що Трамп назвав «мандатом Байдена на електромобілі» – хоча насправді такого мандату не існувало.

Трамп просто відмовився від необов’язкової цілі Байдена, за якою електромобілі мали б становити половину нових продажів авто до 2030 року.

Указ також передбачає скасування федерального винятку, який дозволяє Каліфорнії поетапно заборонити продаж бензинових авто до 2035 року.

Але тут Трамп передав ініціативу Конгресу, а закон наразі ще не ухвалено.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Трамп вважає, що рятує Україну, нагадав про Javelins

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Трамп про Путіна: «Я хочу, щоб він перестав стріляти та підписав угоду»

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Головний рабин України у пісні закликав Трампа не дозволяти, щоб «межа між добром і злом стиралася»

Щорічний звіт про світові військові витрати засвідчує, що Україна витрачає на оборону більше за свій ВВП, ніж будь-яка інша країна, але все ще поступається Росії в озброєнні.

У звіті, опублікованому Стокгольмським міжнародним інститутом дослідження проблем миру (SIPRI) 28 квітня, йдеться, що військові витрати України у 2024 році становили 64,7 мільярда доларів, що складає близько 34 відсотків ВВП. Але це менше від половини витрат Росії.

Також повідомляється, що витрати РФ становили близько 7 відсотків ВВП і зросли за рік на 38 відсотків, порівняно зі зростанням в Україні лише на 2,9 відсотка.

«Україна наразі спрямовує всі свої податкові надходження на військові потреби. У такому обмеженому фіскальному просторі Україні буде складно продовжувати збільшувати військові витрати», – вважає дослідник SIPRI Дієго Лопес да Сілва.

Він зауважує, що Росія «збільшує розрив у витратах з Україною».

Скільки допомоги отримує Україна?

Хоча Україна збільшила витрати на оборону після повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році, вона також значною мірою покладалася на підтримку Сполучених Штатів та європейських країн.

За даними Кільського інституту світової економіки, від лютого 2022 року до лютого 2025 року Україна отримала близько 65 мільярдів доларів військової допомоги від США та 64 мільярди доларів від європейських країн.

Ці цифри відображають сильну підтримку, яку адміністрація колишнього президента США Джо Байдена надала Києву. Та з моменту вступу на посаду нинішнього президента США Дональда Трампа не оголошували про жоден новий пакет військової допомоги.

«Нещодавня пауза в наданні допомоги США посилює тиск на європейські уряди, щоб вони зробили більше як щодо фінансової, так і військової допомоги», – заявив 15 квітня Таро Нішікава, керівник проєкту відстеження підтримки України Кільського інституту.

Скільки Європа витрачає на оборону?

Війна Росії в Україні також сприяла «безпрецедентному зростанню» оборонних витрат у Європі у 2024 році, кажуть у SIPRI.

Німеччина піднялася на четверте місце у світовій лізі оборонних витрат: вони складають 88,5 мільярдів доларів, що на 28 відсотків більше, ніж торік. Фрідріх Мерц, який, як прогнозують, буде обраний наступним канцлером Німеччини в травні, дав зрозуміти, що після вступу на посаду має намір піти ще далі.

Польща, яка відчула сильну загрозу через агресію Росії в Україні, збільшила витрати на 31 відсоток. Її оборонний бюджет становить 4,2 відсотка ВВП, це найвищий показник у НАТО.

Європейські країни також перебувають під тиском адміністрації Трампа, яка спонукає їх витрачати більше на оборону. Деякі американські чиновники говорили про необхідність збільшення витрат до 5 відсотків ВВП.

Це більше, ніж витрачає Вашингтон. Хоча все одно Сполучені Штати у номінальному значенні витрачають найбільше у світі (торік це близько 997 мільярдів доларів).

Бюджет на трильйон доларів

Донедавна адміністрація Трампа обіцяла «скоротити витрати» в Пентагоні. Йшлося про сотні мільярдів доларів у найближчі роки на тлі ширших заходів щодо скорочення витрат у федеральному уряді.

Але 7 квітня вона, схоже, змінила курс, коли оголосила про плани щодо рекордного бюджету на трильйон доларів.

Оборонний бюджет США становив 37 відсотків від загальних світових військових витрат у 2024 році.

Китай був другим за величиною витрат із оціночним бюджетом у 314 мільярдів доларів. Ця сума становить близько половини всіх військових бюджетів у Азійсько-Тихоокеанському регіоні.

Росія ж посіла третє місце. Її витрати на оборону подвоїлися з 2015 року. У SIPRI зазначили, що загальні витрати були «непрозорими», а багато інформації зараз засекречено. Реальні суми, за словами SIPRI, ймовірно, вищі за оціночні.

Значна частина грошей пішла на субсидування «виробників зброї, які, як повідомляється, перебували на межі банкрутства», а також на соціальну підтримку та оплату праці військовослужбовців.

Чому Іран скорочує витрати

У той час, як уряди різних країн світу збільшували свої витрати, Іран став винятком.

У 2024 році спостерігалося 10-відсоткове падіння витрат цієї країни на оборону. Це відбувалося навіть у період надзвичайної напруженості в регіоні, яка пов’язана з озброєними близькосхідними проксі (опосередкована третя сторона конфлікту, метою якої є вплив на стратегічний результат на свою користь – ред.) в конфліктах з Ізраїлем.

У звіті SIPRI таке падіння пояснюють впливом високої інфляції, яку спричинили західні економічні санкції.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Я бачила все. Таких, як я, Росія боїться». Блокада Маріуполя, російська фільтрація. Свідчення

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Війна на двох колесах: як ЗСУ протидіяти російським мотоштурмам?

Російська військова розвідка (ГРУ) контролювала вербування в’язнів до штурмових підрозділів, відомих як «Шторм Z». Вона також фінансувала ці підрозділи та збирала інформацію про втрати. Про це у своєму фільмі «Бійня примар. Як російські в’язні воюють в Україні» повідомляє розслідувальний проєкт «Система» на Радіо Свобода(проєкт розслідувань телеканалу «Настоящее время», що створений Радіо Свобода з участю Голосу Америки, та Російської служби Радіо Свобода).

«Шторм Z»

Вербування в’язнів на війну проти України розпочалося влітку 2022 року – саме тоді у ПВК «Вагнер» почали набирати ув’язнених до своїх лав.

Але з лютого 2023 року Міністерство оборони Росії стало єдиною організацією, відповідальною за відправлення засуджених на передову.

Частину оперативного управління підрозділами «Шторм Z» здійснювали з Південного військового округу Росії.

Дві військові частини 8-ї гвардійської загальновійськової армії, разом із центром навчання і розгортання штурмових та підкріплювальних підрозділів, відповідали за навчання бійців та ведення документації, включно з фінансовими записами.

Центр, який розробляв тактику, що використовувалася штурмовими підрозділами засуджених, був створений у складі об’єднаної групи військ, яка є командним центром у війні РФ проти України.

Спочатку його очолював генерал Сергій Суровікін, а зараз – начальник Генерального штабу Валерій Герасимов.

Ще одним командним центром підрозділів «Шторм Z» є ГРУ.

Роль наглядача

«Система» отримала документи, які свідчать про те, що контракти, підписані в’язнями, мають спеціальний гриф секретності та зберігаються у спеціальному архіві ГРУ.

Інформацію про померлих в’язнів надсилає керівництво 8-ї гвардійської загальновійськової армії захищеною поштою до розвідувального управління, Головного управління Генерального штабу (ГУ ГШ, сучасна назва ГРУ).

«Фінансове забезпечення та обробка різних виплат добровольцям штурмової роти [Z] покладаються на московську військову частину 45807», – йдеться в одному з документів, підписаному полковником 8-ї армії Сергієм Івановим.

Також вказана адреса цієї військової частини: Москва, Хорошевське шосе, 76б. Це та сама адреса, що й штаб ГРУ, а командиром частини 45807 є Ігор Костюков, який є керівником ГРУ.

Проєкт «Шторм Z» був офіційно запущений наказом начальника Генерального штабу від 24 лютого 2023 року, згідно з документальним фільмом «Системи».

Водночас Міністерство оборони та ГРУ об’єднали різні розрізнені формування найманців в єдину структуру: «Добровольчий корпус».

До цього корпусу входили підрозділи, де служили в статусі «добровольців», як-от деякі підрозділи БАРС (Бойовий армійський резерв країни) та близько десятка загонів ПВК «Редут».

Колишні в’язні підрозділів «Шторм Z» воювали проти України у тому ж статусі «добровольців», підписавши так звані добровольчі контракти. Контракти мали кілька обмежень; наприклад, в’язні не могли розірвати їх за власним бажанням, вони отримували нижчі зарплати та мали менше пільг.

У лютому 2023 року ГРУ закріпило за собою роль наглядача практично за всіма «добровольчими» підрозділами, і «Шторм Z», очевидно, не став винятком.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Фанта від «Вагнера». Неіснуюче російське угруповання хоче заробити на бутильованій воді

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Іноземні найманці Росії у війні з Україною: витік даних показує, що боснійський серб був офіцером ГРУ

Протягом минулого тижня європейські країни, переважно представлені Францією, Німеччиною та Великою Британією, намагалися активно долучитися до переговорів між США, Україною та Росією. 17 квітня у Парижі відбулися кілька зустрічей на високому рівні, а ще одна – у Лондоні 23 квітня, попри те, що американські димпломати вирішили знизити її рівень. 26 квітня президент США Дональд Трамп зустрівся з українським лідером Володимиром Зеленським, коли вони вони обоє відвідували церемонію похорону папи Римського Франциска у Ватикані.

Після розмов із кількома європейськими дипломатами, обізнаними з ситуацією, Радіо Свобода стало зрозуміло, що у відповідь формується певний план дій.

Що робить Європа для просування мирних переговорів між Росією та Україною?

Першим пріоритетом є збереження участі американців у процесі та забезпечення їхнього діалогу з українцями.

Наскільки успішною буде ця мета – поки що незрозуміло, адже Вашингтон пригрозив вийти з переговорів, якщо незабаром не буде досягнуто прогресу.

Втім, посадовці, з якими я спілкувався, вважають, що це може бути лише тактичний хід, для тиску на Україну. Вони зазначають, що Трамп має схильність демонструвати жорстку позицію публічно, а згодом повертатися до переговорів – як це вже траплялося нещодавно з його різкими митними обмеженнями, які він то запроваджував, то скасовував.

Європейці ж прагнуть забезпечити так зване «поетапне врегулювання» – спочатку припинення вогню, дотримане обома сторонами, а потім – сталий мир.

Вважається, що такий підхід може краще гарантувати безпекові інтереси України і не дозволити, щоб усе відбувалося на умовах Москви. Є надія, що готовність України дотримуватися режиму припинення вогню протягом останнього місяця – на відміну від Росії, яка цього не зробила – демонструє, що Київ діє сумлінно, на відміну від Москви.

• Сергій Нужненко
• Радіо Свобода

Це також дало б Європі час для формування так званих «сил гарантування безпеки» в західній частині України з бодай певною політичною підтримкою з боку США – хоча, за словами європейських дипломатів, безпосередня участь американців наразі виключається.

Нинішня концепція полягає не стільки в розміщенні наземних сил, скільки в повітряному патрулюванні з метою гарантування безпеки аеропорту у Львові та навколишніх територій як ключового транспортного вузла України.

Крім того, Європа має намір і надалі надавати військову допомогу Україні.

Хоча є усвідомлення, що повністю заповнити порожнечу після США буде неможливо, існує надія, що європейське фінансування продовжиться, а новий уряд Німеччини, який сформується на початку травня, буде більш відкритим – зокрема, щодо надання Україні давно очікуваних крилатих ракет Taurus.

А як щодо заклику США визнати Крим російським?

Що стосується деяких вимог США у межах потенційної мирної угоди, європейці мають чітку позицію: де-юре визнання Криму частиною Росії ніколи не відбудеться – якщо, звісно, сама Україна не погодиться на це.
Питання ж де-факто визнання територій, які нині перебувають під контролем Росії, – інше.

Embed share

США можуть визнати Крим російським в межах мирних переговорів: що про це думають кияни? Опитування

Embed share

The code has been copied to your clipboard.

---

width px height px

---

The URL has been copied to your clipboard

No media source currently available

0:00 0:03:08 0:00

ЗАВАНТАЖИТИ

• 240p | 9,1MB
• 360p | 15,8MB
• 480p | 33,8MB
• 720p | 49,7MB
• 1080p | 93,9MB

Також прийнятним вважається варіант, за якого членство України в НАТО буде відкладене або зняте з порядку денного.

Кілька європейських країн у минулому фактично прикривалися позицією США, коли адміністрація Байдена на самітах НАТО у Вільнюсі (2023) та у Вашингтоні (2024) заблокувала запрошення України до альянсу.

А от потенційне членство України в ЄС – інша справа. Брюссель і всі ключові європейські столиці однозначно наполягають: Москва не має жодного голосу в цьому питанні.

За словами дипломатів, обізнаних із деталями запропонованої США мирної угоди, Росія погоджується з тим, що Україна може приєднатися до Євросоюзу. Найвірогіднішим варіантом називають так званий «кіпрський сценарій»: тобто вся територія України формально вважатиметься частиною ЄС, хоча фактично – лише ті її частини, які перебувають під контролем Києва.

Одне з положень, яке наразі зникло з обговорень – на велику радість європейців – це заклик до проведення нових виборів в Україні. Дипломати кажуть, що ця вимога, яка раніше звучала як потенційна умова, тихо зникла з риторики США. Водночас, за деякими джерелами, Росія все ще може наполягати на її поверненні.

Чи може Європа послабити санкції проти Росії?

Що стосується санкцій, то хоча Сполучені Штати запропонували Росії полегшення санкцій, європейці не підтримують таку ідею. Для того, щоб скасувати нинішні санкції, потрібна одноголосна підтримка, а такої єдності наразі немає.

Насправді, мені сказали, що Париж і Берлін прагнуть збільшити тиск на Росію і, зокрема, ввести ще більш жорсткі заходи в найближчі тижні.

17-й раунд обмежувальних заходів проти Кремля готували після смертоносних російських атак на Суми та Кривий Ріг на початку квітня, і Брюссель тепер прискорить ці зусилля.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Путін визнав, що російська армія цілеспрямовано б'є по цивільних об'єктах. Чому?

ЄС також завершує блокування активів і введення візових заборон проти 15 громадян РФ, яких звинувачують у проведенні гібридних атак на ЄС в окремому пакеті санкцій.

Як і у випадку з усіма питаннями, пов'язаними з Росією, посадовці ЄС визнають, що буде важко отримати згоду Угорщини, тому наступний пакет санкцій, ймовірно, буде символічним, а не болючим.

Європейцям також потрібно отримати згоду Будапешта на продовження секторальних санкцій проти Росії в липні. Є багато побоювань, що цього не станеться, і що навіть інші держави-члени почнуть вибирати санкційні заходи, які їм не подобаються. Тому зараз тривають пошуки альтернативних варіантів, щоб підтримати дію санкцій.

Єдине, що більшість країн хоче зберегти – це майже 200 мільярдів євро заморожених російських активів у ЄС. Це важливо не лише через те, що ЄС хоче використовувати цю суму як важіль тиску на Москву для фінансування відновлення України.

Прибутки від заморожених активів наразі фінансують військові потреби України, а кредит у розмірі 45 мільярдів євро від Групи семи (G7) для підтримки макрофінансових потреб Києва на 2025 рік забезпечений цими замороженими активами як заставою. Тому Європа буде прагнути зберегти хоча б деякі санкції проти Росії в майбутньому.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Про розгортання в Україні західних сил гарантування безпеки. Інтерв'ю із міністром оборони Нідерландів

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Ймовірна дата припинення вогню і місія з підтримки безпеки. Які кроки готує «коаліція охочих»?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Про Україну і не тільки. Ексклюзивне інтерв’ю із головою дипломатії ЄС Каєю Каллас

Після смерті папи Франциска 21 квітня відразу розгорілися дискусії про те, хто стане його наступником на чолі Святого Престолу. Одним із фаворитів, принаймні за версією букмекерів, є Петер Ердо, архієпископ Естергом-Будапешта.

72-річний угорський кардинал обіймав кілька визначних посад у Католицькій церкві за останні десятиліття і вже був потенційним кандидатом на роль єпископа Риму ще у 2013 році, коли врешті обрали Франциска.

То які ж у Ердо шанси стати наступником аргентинця? І, можливо, ще цікавіше – які в нього стосунки з дедалі авторитарнішим консервативним прем’єром Угорщини Віктором Орбаном?

Хто такий Петер Ердо?

Без сумніву, Ердо – цілком «папабілі» – так називають кандидатів, яких вважають реальними претендентами на папство.

Формально будь-який охрещений чоловік-католик може бути обраний, але з XIV століття на цю посаду обирали лише кардиналів – вищих членів духовенства. Нині налічується 252 кардинали, але право голосу мають лише 135 – ті, кому ще не виповнилося 80 років.

Ердо може спробувати заручитися необхідними двома третинами голосів під час Папського конклаву, що розпочнеться на початку травня (не раніше ніж через 16 днів після смерті папи – згідно з чинними правилами).

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Воля Божа і голоси кардиналів». Як на Конклаві обиратимуть нового папу?

Його кардинальське резюме вражає. З 2006 по 2016 рік він очолював Раду єпископських конференцій Європи – ключову організацію, що представляє католицьких єпископів Європи.

Це має значення, адже європейські кардинали й досі становлять найбільший виборчий блок на майбутньому конклаві. Але Ердо працював не лише на європейському рівні.

Очолюючи раду, він мав регулярні контакти з єпископатами Африки, Азії та Латинської Америки, вибудовуючи багато зв’язків із Глобальним Півднем, який нині вважається новою силою в Католицькій церкві.

Факт, що він вільно володіє італійською та латиною – двома ключовими мовами для вищих посад у Римі – а також є визнаним експертом з канонічного права, – значно зміцнює його позиції серед вузького кола впливових осіб.

Можливо, його найвідомішим досягненням стало те, що він домігся проведення Міжнародного Євхаристійного конгресу в рідному Будапешті у 2021 році.

Цей конгрес, який зазвичай відбувається раз на чотири роки, є масштабним зібранням духовенства, включно з папою, а також мирянами, і передбачає великі відкриті меси.

Це дало йому чудову платформу для публічної дипломатії та налагодження необхідних контактів як у Ватикані, так і в католицьких парафіях у всьому світі.

Проте, можливо, його найбільшою перевагою – і причиною, чому він може перемогти, – є його прагматизм.

Хоча Ердо вважається консерватором, який, наприклад, відкрито виступає проти прийняття до причастя розлучених католиків, він співпрацював із більш прогресивним Франциском і не критикував його публічно, на відміну від інших традиціоналістів.

Папа навіть залучив його до організації спеціальних ватиканських зустрічей щодо сімейних питань, а Франциск двічі відвідував Угорщину за 12 років свого понтифікату.

Embed share

Згадуємо висловлювання та позицію папи щодо війни Росії проти України (відео)

Embed share

The code has been copied to your clipboard.

---

width px height px

---

The URL has been copied to your clipboard

No media source currently available

0:00 0:02:03 0:00

ЗАВАНТАЖИТИ

• 240p | 3,9MB
• 360p | 5,0MB
• 480p | 7,2MB
• 720p | 25,7MB
• 1080p | 20,2MB

Чи пов’язаний Ердо з Віктором Орбаном?

А як щодо зв’язків Ердо з керівною партією Угорщини «Фідес» і Орбаном, який позиціонує себе як захисника юдео-християнських цінностей, зокрема від інституцій ЄС, які, на його думку, виступають проти націй і християнства загалом?

Державний бюджет Угорщини щедро підтримує Католицьку церкву, як і інші визнані конфесії. Зокрема – через фінансування релігійної освіти, виплати компенсацій за майно, конфісковане в комуністичну епоху, або банальне спонсорство подій, як-от згаданий Євхаристійний конгрес.

Політично під час міграційної кризи 2015 року Ердо порівняв прийом мігрантів зі сприянням торгівлі людьми.

Це було ближче до войовничої риторики Орбана, ніж до більш толерантного підходу папи Франциска.

Втім, незабаром після цього Ердо застеріг від протиставлення релігій і поставив під сумнів, чи можна вважати континент християнським – що, здається, суперечить орбанівській риториці про «ісламізацію Європи».

Він, здається, дотримується тієї ж прагматичної позиції щодо уряду Угорщини, що й стосовно різних таборів у самій Католицькій церкві. Хоча він ніколи відкрито не підтримував партію, католицькі священники в усій країні часто закликали свої парафії голосувати за «Фідес».

Ердо обирає свої битви з Будапештом обережно. Він мовчав щодо деяких законів останніх років, але був голосним у критиці інших.

Наприклад, він відмовився відкрито засуджувати ухвалений 2018 року закон проти безхатченків – питання, що суперечить вченню папи Франциска.

Натомість коли уряд вирішив націоналізувати клініки ЕКЗ (штучного запліднення) роком пізніше, Ердо не стримувався з критикою.

Попри все, більшість ватиканських спостерігачів і надалі вважають, що наступним папою може стати африканець чи азієць – вперше в історії. Але компромісний кандидат, який міг би стабілізувати різні фракції після прогресивних і бурхливих років понтифікату Франциска, цілком може бути представником Угорщини.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Папа-реформатор, якого «заносило» в питанні російсько-української війни

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Папа Франциск: віхи життя, акценти папства й оцінка війни Росії проти України

Китай і Європарламент перебувають на «завершальній стадії» переговорів про зняття санкцій із європейських законодавців, що має відкрити двері для налагодження відносин між Пекіном і ЄС.

«Дискусії з китайською владою тривають і перебувають на завершальній стадії», – повідомив Радіо Свобода речник Європейського парламенту.

Голова Європейського парламенту Роберта Мецола «спочатку поінформує лідерів груп, як тільки китайська влада офіційно підтвердить, що санкції були зняті», – додав речник. «Європейський парламент завжди мав намір домогтися скасування санкцій і відновити відносини з Китаєм».

Обговорення питання про скасування санкцій відбуваються в той час, коли Пекін намагається досягти успіху на тлі розгортання торговельної війни з адміністрацією президента США Дональда Трампа. На тлі 145% тарифів з боку США, найбільшого експортного ринку Китаю, Пекін тепер прагне поліпшити відносини з Європейським Союзом після багатьох років напружених зв'язків з блоком, що складається з 27 країн.

Пекін запровадив санкції ще у 2021 році проти кількох членів Європейського парламенту після того, як Брюссель застосував власні заходи проти китайських посадовців та організацій через порушення прав людини щодо уйгурів та інших мусульманських меншин, таких як етнічні казахи та киргизи, у китайській провінції Сіньцзян.

У відповідь на це Європейський парламент заморозив ратифікацію Всеосяжної угоди про інвестиції між ЄС та Китаєм (CAI), яка була покликана поглибити торговельні зв'язки між двома величезними ринками.

Угода про скасування санкцій, про яку вперше повідомила німецька газета Suddeutsche Zeitung, викликала припущення, що Китай і ЄС рухаються до нормалізації своїх зв'язків, оскільки обидві країни зазнають тиску з боку адміністрації Трампа.

ЄС і Китай також мають намір провести саміт у Пекіні в липні.

Представник ЄС, який говорив з Радіо Свобода на умовах анонімності, щоб обговорити внутрішні дискусії, сказав, що «це правильно, що ми працюємо над скасуванням санкцій».

Ноа Баркін, старший радник консалтингової компанії Rhodium Group, каже, що Пекін прагне використати зняття санкцій як передумову для посилення торговельних зв'язків з Брюсселем після багатьох років напруженості через підтримку Китаєм Росії у її війні проти України та рекордної кількості торгових розслідувань, розпочатих Європейською комісією щодо китайських компаній та державної торговельної політики.

У своєму блозі від 23 квітня Баркін написав, що чиновники ЄС повідомили йому, що «Китай сподівається, що зняття санкцій призведе до відродження CAI, посилаючи потужний сигнал про співпрацю між ЄС і Китаєм у той час, коли Пекін і Брюссель перебувають під сильним тиском глобальної торговельної війни, розпочатої президентом Дональдом Трампом».

Баркін додав, що, незважаючи на ці очікування з боку Китаю, він вважає, що «шанси на значне зближення між ЄС і Китаєм невеликі».

Санкції ЄС щодо китайських компаній залишаться в силі, і незрозуміло, чи планує Китай вилучити з чорного списку всіх депутатів Європарламенту та європейських інституцій, проти яких були введені санкції ще в 2021 році, чи лише деяких з них.

До списку депутатів Європарламенту увійшли Міхаель Ґалер та Міріам Лексманн, законодавці з Німеччини та Словаччини, Рафаель Глюксманн з Франції та Ільхан Кючюк з Болгарії.

Райнхард Бутікофер, німецький депутат і колишній керівник делегації Європейського парламенту в Китаї, з тих пір покинув цю інституцію.

До китайського чорного списку також увійшли два комітети, пов'язані з ЄС, три національні парламентарі, Інститут дослідження Китаю «Меркатор», Фонд «Альянс демократій» та два науковці, які досліджують Китай і Сіньцзян.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Зеленський попросив СБУ передати Китаю дані про участь його громадян у виробництві дронів у РФ

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Китай посилює позиції на світовому ринку рідкісноземельних металів

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

NYT пише про «глибокий розкол» у Білому домі через торговельну війну з Китаєм