«Міцні хлопці втрачали просто свідомість на цій «прийомці», бо їх забивали».
«Було три дні дуже серйозних допитів, де мені відбили ноги».
«Їх там катували, над ними знущалися, їх змушували стояти в мороз босоніж на снігу роздягненими і не дозволяли сідати».
«Вдалося тільки одного разу обміняти «азовців», які були засуджені».
16 травня виповнюється три роки відтоді, як оборонці Маріуполя отримали наказ Верховного головнокомандувача Володимира Зеленського зберегти життя та почали виходити з металургійного комбінату «Азовсталь». Саме там у 2022 році українські бійці тривалий час обороняли місто від російських загарбників.
Значна частина військових досі залишається в російському полоні. Зокрема, відомо про близько 850 «азовців», повідомив офіцер бригади «Азов» Костянтин Кожекін.
Проєкт Радіо Свобода «Новини Приазовʼя» дізнавався:
- Скільки військових залишається в російському полоні?
- Скільки з них бійців «Азову»?
- Та чи ускладнюють обмін справи, які на полонених відкривають російські силовики?
Вихід з «Азовсталі» тривав з 16 до 20 травня – оборонці Маріуполя одразу потрапляли в російський полон.
На той момент на меткомбінаті перебували понад 2500 військових з різних підрозділів – бійці «Азову», морські піхотинці, прикордонники, поліцейські, повідомила «Новинам Приазовʼя» пресслужба Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими.
Офіцер «Азову» Ігор Тітовський, розповідаючи про те, що пережив за 846 днів у російському ув'язненні, кілька разів вживає слово «пекло». Чоловік вийшов у полон з «Азовсталі» 20 травня.
Спочатку його та інших полонених помістили в колонію в окупованій Оленівці на Донеччині. Тітовський перебував в бараку, куди окупанти відселили частину «азовців». У ніч з 28 на 29 липня 2022 року в цій будівлі стався вибух, від якого загинули 54 українських військовополонених.
Тітовський залишився в живих. Згодом його перевели до російського Таганрогу. Офіцер згадує: російські тюремники ставилися до українських військовополонених гірше, ніж до кримінальників-рецидивістів.
«У СІЗО, в принципі, у всіх вʼязнів є «прийомка». Але, якщо це звичайні вʼязні, до них хоч трошки ставляться з якоюсь людяністю, бо зек може поскаржитися на побої, що їм щось зламали, він може поскаржитися адвокату, адвокат у прокуратуру, прокуратура хоч якесь розслідування може почати. Що стосується нас – ми там повністю безправні», – каже він.
Міноборони Росії стверджувало, що це ЗСУ вдарили по бараку з установки HIMARS. Проте Моніторингова місія ООН дійшла висновку, що ступінь пошкоджень будівлі, розмір залишкового кратера і радіус удару не характерні для ударів боєприпасами HIMARS. Офіс Генерального прокурора України, спираючись на висновки експертів, стверджує, що удару завдали військові РФ – з реактивного термобаричного гранатомету.
«Пекло» у Таганрогу
СІЗО №2 міста Таганрог – одне з найбільш жорстких місць утримання для українських військовополонених, кажуть і колишні полонені, і правозахисники. Туди звозили полонених «азовців».
«Була у мене «прийомка», була майже добу на вулиці, це нас там били, якщо можна так сказати. «Азовці», ви ж знаєте, що вони зазвичай спортивні хлопці, міцні, але хлопці втрачали просто свідомість на цій «прийомці», бо їх забивали.
Сильно забивали. Особливо якщо вони (російські працівники СІЗО – ред.) бачили татуювання, а в «азовців» їх дуже багато. А там будь-яке перехрещення ліній, це все у них – уже свастика. Ти їм хоч 300 разів пояснюєш, що це просто абстракція і просто перехрещення ліній. Для них це свастика і ти «нацист»», – розповів Ігор Тітовський.
У СІЗО Таганрогу Тітовський пробув три місяці. Від тортур, яких він там зазнав, офіцер ледь не втратив ногу.
Мене відправили на ампутацію в СімферопольІгор Тітовський
«У мене було три дні дуже серйозних допитів, де мені відбили ноги. Мені в принципі всю ліву сторону дуже сильно відбили. У мене чорне все було. Нога почала потім гноїтися – ступня. У листопаді-грудні [2022 року] я вже не міг на ногу стати. Мене відправили на ампутацію в Сімферополь, але, слава Богу, ногу не ампутували, прокололи антибіотики, зупинили гноїння. Потім я переїхав після Сімферополя у Севастополь», – поділився колишній полонений.
З огляду на бойові дії і окупацію Росією частини територій України редакція не може отримати офіційного підтвердження про деякі озвучені свідчення чи незалежно їх перевірити.
«Допити ФСБ зі струмом»
Після окупованого Криму Тітовського знову відправили до Росії. Цього разу до СІЗО в місті Камишин Волгоградської області. На новому місці були нові види знущань, згадує він.
«Знову – «прийомки», тебе шокером б'ють, через що не розумієш взагалі, що відбувається. Це були нові відчуття. Там в лютому в мене знову був допит. ФСБівці приїхали, які два дні мене допитували, використовуючи струм. Мішок на голову вдягли, зв'язали руки, кинули на землю, двоє сиділи на мені, струм підключали та питали своє», – розповів українець.
Офіцер «Азову» каже, звик, що з кожним переїздом умови стають дедалі гіршими. Тому коли восени 2024-го йому скомандували знову збиратися на етап, до останнього не вірив, що цього разу йдеться про обмін. Спочатку бранців привезли до СІЗО в Бєлгороді. Там офіцера вразило нетипове ставлення російських спецпризначенців.
«Прийомка» відбулася буквально за 15 хвилин. І коли я зайшов у камеру, там, де теж хлопці були, з якими я їхав, я кажу: «Хлопці, тільки у мене так було, чи у всіх? Мене ні разу не вдарили». Вони кажуть, що у всіх так було. Мені спецпризначинець одяг мішок на голову і вів коридором зі словами «осторожно, ступенька, осторожно, порог». Я ніколи слова «обережно» від [російського] спецзназу не чув. Вони тільки били ногами, ще дужче, коли ти падав», – каже чоловік.
13 років увʼязнення для кухаря
Ігоря Тітовського обміняли у вересні 2024 року. Проте кілька сотень людей, які мали пряме чи опосередковане відношення до «Азову», досі залишаються в російському полоні. Серед них – кухар підрозділу Олег Жарков. Дружина бранця Галина наголошує – її чоловік не був військовослужбовцем.
«Олег влаштувався на роботу в «Азов» у 2018 році. Служив у господарській частині. Не був військовозобов'язаним. Він був у вільному наймі: прибирав територію, потім його відправили в їдальню. Він допомагав там і не підписував контракт, у нього хворе серце, за станом здоров'я він не міг це зробити», – пояснила жінка.
Після того, як Олег Жарков потрапив у полон, дружина понад рік не знала, де він перебуває. Згодом зʼясувала, що його тримали в окупованому Донецьку. Влітку 2023 року російські силовики долучили Жаркова до процесу над полоненими «азовцями» та перевезли до Ростова-на-Дону. Бранець має низку хронічних хвороб. Проте, за словами Галини, її чоловік теж зазнав численних тортур.
Їх змушували стояти в мороз босоніж на снігуГалина Жаркова
«По тих фото, що я бачила, у нього є на скроні якась рана бурого кольору, яка загоїлася, але вона просто багряного кольору. Мені говорили, що він у госпіталі дуже тривалий час лежав, лікувався, але не сказали, від чого. Їх там катували, над ними знущалися, їх змушували стояти в мороз босоніж на снігу роздягненими і не дозволяли сідати. Їх змушують співати гімн Росії, їх струмом катували.
Його фізичний стан в принципі не може бути у нормі. У нього хворе серце, у нього цукровий діабет. У нього виразка кишківника і шлунку, він страждав на це і до війни. Коли було останнє засідання суду, оголошували вирок, засідання суду затримали, тому що Олегу стало погано, йому викликали швидку допомогу. Це нібито навіть російські ЗМІ писали», – розповідає жінка.
У справі разом з Олегом Жарковим проходили ще 23 людини, які служили в «Азові» або працювали на цей підрозділ. Один з них, Олександр Іщенко, до суду не дожив. Девʼять з 23 фігурантів – це жінки, їх звільнили за обміном 13 вересня 2024 року.
26 березня 2025 року російський Південний окружний військовий суд оголосив вирок у справі «азовців». Фігуранти отримали від 13 до 23 років позбавлення волі. Олегу Жаркову присудили 13 років увʼязнення. За інформацією його дружини, чоловік досі перебуває в СІЗО в Ростові-на-Дону.
«120 військових отримали російські вироки»
Росія фабрикує процеси проти «азовців» насамперед заради пропаганди на свою аудиторію, вважає офіцер «Азову» Костянтин Кожекін. Зараз вже 120 військових отримали російські вироки. Справи 30 полонених бійців перебувають на стадії розгляду.
«Інкримінують дуже багато різних речей, починаючи від розстрілів цивільного населення, чого не було взагалі, закінчуючи розміщенням техніки в житлових кварталах, скажімо так. Що в першу чергу робили окупанти, коли заходили в житлові квартали? Починали обстрілювати наші позиції.
Дуже багато різних речей інкримінується, але я можу сказати, що жодна з них не відповідає дійсності. Строки – від 17 років і до довічного. Тобто в середньому – це 23-24 роки увʼязнення по останніх вироках», – каже він.
Міжнародне право забороняє переслідувати військовополонених за участь у бойових діях або за законні військові дії, вчинені в ході збройного конфлікту. Зокрема, про це ще у 2022 році заявляла організація Amnesty International, коментуючи процеси над «азовцями». Втім, попри позицію міжнародних організацій, Росія продовжує кримінальне переслідування українських військових бранців.
Після вироків «азовців» не міняють?
Пресслужба Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими у відповідь на запит «Новин Приазовʼя» назвала судові процеси однією з головних перешкод у звільненні полонених бійців «Азову». Про це каже й Костянтин Кожекін.
Вдалося тільки одного разу обміняти «азовців», які були засуджені.Костянтин Кожекін
«Нам вдалося тільки одного разу обміняти «азовців», які були засуджені. Але стосовно цього все одно є окрема перемовна група в Координаційному штабі, котра працює в цьому напрямку й обіцяє нам гарні результати та повернення наших засуджених. Родичі кожного тижня проводять акції на підтримку військовополонених.
Асоціація родин бранців з «Азовсталі» також проводить дуже велику міжнародну роботу. Намагаються висвітлити всі ці процеси на міжнародному рівні, тобто донести до європейської та світової спільноти. Бригада також долучається до цих заходів, але, по-перше, ми військовослужбовці, тобто обмежені у своїх діях. По-друге, ми намагаємось, звісно, своїми методами вплинути й повернути кожного нашого побратима якомога швидше», – зазначив він.
«Понад 850 бійців залишаються в полоні»
Частину бранців з «Азовсталі» вдалося повернути в Україну протягом 64 обмінів, зазначає пресслужба Коордштабу. Проте значна кількість досі перебуває в російському полоні. Коордштаб не розголошує кількість бійців, які залишаються в полоні – це є інформація з обмеженим доступом.
Офіцер «Азову» Костянтин Кожекін уточнив, що протягом 16-20 травня 2022 року з «Азовсталі» вийшли близько 1400 військовослужбовців «Азову». За три роки вдалося обміняти 485 бійців. Понад 850 залишаються в полоні.
Для допомоги побратимам, яких вже звільнили, в «Азові» створили службу супроводу. Вона допомагає військовослужбовцям під час реабілітації та не дає почуватися самотніми, пояснює Кожекін.
«Азовець» Ігор Тітовський досі памʼятає не тільки дату свого звільнення, але й точну годину і хвилину.
«Всі пам'ятають, бо обмін відбувався у пʼятницю 13 вересня. І коли ми виходили з автобуса, коли ми під'їхали до кордону, нам виходити, ми виходимо і починаємо всі сміятися дружно, бо на годиннику було 13:13. Далі – перетин кордону на свою землю, і це вже не передати словами, це вже інші відчуття», – поділився військовий.
Галина Жаркова з сином виїхали з окупованого Маріуполя до Фінляндії. Там у неї діагностували тяжку невиліковну хворобу, стан її поступово погіршується. Жінка мусить ходити з паличкою, має проблеми з координацією руху. Усе, на що вона сподівається –дочекатися чоловіка з полону.
«Усе дуже складно. Я тримаюся, тому що у мене немає виходу, адже у мене дитина. Я, як кажуть, без права померти. Виходу немає, треба жити і чекати, виховувати дитину. Я хочу, щоб мій син бачив батька. Все, що я хочу, щоб мені повернули чоловіка, а дитині батька. Ось і все», – сказала Галина.
- Між Україною та Росією 6 травня відбувся черговий обмін за формулою 205 на 205. Координаційний штаб повідомив, що це пʼятий обмін цього року та 64-й від початку повномасштабного вторгнення. Загалом у рамках перемовного процесу та обмінів з березня 2022 року з полону визволили 4 757 українських громадян.
(Текст до публікації підготувала Наталка Кошелєва)
Форум