ЛЬВІВ – 15 травня українці в усьому світі одягають свої вишивані сорочки і народні строї. Це Всесвітній день вишиванки. Вперше його почали відзначати у 2006 році з ініціативи Чернівецького національного університету імені Федьковича. Ідея набула популярності і щороку кожен третій четвер травня українці вбираються у народний одяг, що є національним символом.

Про особливості української вишитої сорочки у різних етнокультурних регіонах – на Волині, Буковині, Поділлі, Галичині, Гуцульщині, Покутті, Наддніпрянщині, Правобережжі. Про технологію і шви, кольористику. А також про те, чому у людей немає розуміння культури українською строю, а є тяглість до «кічу»? Як Росія боролась з українськими вишивками і українці вдавались до підпільних хитрощів? Як обрати свою вишивану сорочку?

Про це розмова Радіо Свобода з майстром народного мистецтва з вишивки, колекціонером, етнологом Юрієм Мельничуком.

Ще у 1992 році разом із однодумцями Юрій Мельничук започаткував творчий молодіжний гурт, щоб відроджувати давню українську вишивку. У Києві цей гурт презентував першу виставку до третьої річниці з Дня Незалежності України – «Українська народна вишивка – традиції та сучасність».

Юрій Мельничук виймає сорочку за сорочкою і кожну описує у деталях. Цю колекцію збирав роками, але не для того, щоб речі лежали. Бо вишивані речі «люблять», коли їх розглядають, каже майстер.

Вже 30 років навчає людей вишивати різними техніками і швами. Для гобі немає ані віку, ані статі, зауважує Юрій Мельничук. Хоча і колекція велика, розповідає про ту сорочку, яку ще не знайшов.

«Маю весільну сорочку з села Курашівці, Могилів-Подільського району. На ній вишиті червоні і чорні птахи, соколи. Це сакральна символіка. Пара соколів стоїть довкола праматері, а посередині – суцільне дерево. Цікаво мені було б знайти таку сорочку, як фольклорист Танадайчук записав колядку, в якій говориться про те, що дівчина братові вишиває сорочку. На цій сорочці, на комірці – зірки місяці, а на маніжці – райські пташки, а на пелені – тури, олені.

«Як ти, брате, будеш женитися, сонце і місяць тобі будуть світити, райські пташки щебетати, тури, олені будуть грати. А ти, брате, вже оженився, сонце і місяць за хмару зайшли, райські пташки у вирі полинули, тури, олені в ліс подибали. Боже, яка колядка це ж архаїка, це тисячі років, де та сорочка!? Райські пташки є, ось соколи, вже на половині шляху, ще тури, олені знайти треба», – жартує Юрій Мельничук.

– Сподіваюсь, що сама до вас «прийде». Правильно все ж казати сорочка, вишита сорочка, а не вишиванка, що більш широко вживається?

– Вишита сорочка. Якось намагаємось ці терміни трішечки вживати коректно. Всесвітній День вишиванки започаткований завдяки студентам Чернівецького університету, зокрема Лесі Воронюк. Коли ми досліджуємо народну ношу, то в народі не казали вишиванка, казали вишита сорочка, шита сорочка чи ткана.

А слово вишиванка є у викладенні Олени Пчілки, зокрема, четверте перевидання 1912 року у Києві. Там в передмові мовиться, що українські вишиванки і тканки славилися своєю красою. Тобто, можна сказати, що взагалі вишиванки і тканки означають речі. Цей термін вживали не тільки до сорочок, це вишита річ. Багато було дискусій, що вишиванкою можна назвати сучасні варіанти вишитих блузок. І це вишиванка.

Але якщо ми говоримо про традиційні сорочки, то це вишита сорочка. Маємо сьогодні свято української вишитої сорочки. Але краще б було розширити і казати день народного строю.

Якщо подивитися на ці паради вишиванок, то людина вдягла у сорочку, стару чи нову, до неї джинси і пішла. Сучасний підхід. Але люди не знають української традиційної ноші, як грамотно носити. Часто на цих же парадах вишиванок дівчата, жінки, які не виросли в традиції, вони беруть стару сорочку і вважають, що це як сукня. Вдягають її, може, якимось пояском підперезують і марширують. Зараз таких можна сказати, що і немає. Бо розголос і коментування цих всіх явищ робить свою справу. Це є натільна білизна, це є сорочка, перша одежина, яка вдягається на тіло людини, і поверх неї треба вбирати поясне вбрання, нагрудне. Знову таке, коли шити сорочку, а що до неї підібрати? Треба спідницю чи штани чоловікам.

Понад 300 швів – це духовний рівень

– У давніх сорочках дуже багато різних швів, різні технології. Майстерність просто вражає у сорочках минулих століть. А зараз такий спрощений варіант домінує – хрестик і гладь. Чи не втрачаємо від того зміст і наповнення, яке вкладалось здавна українцями у вишиття?

– Це як дивитися на великий квітник, у якому майстерно садівник підбирає квіти, які цвітуть від ранньої весни до пізньої осені. Вони змінюють одна одну і водночас різні, у кожен період року цвітуть. І було б зовсім нецікаво, якщо засіяти тільки одним видом. Навіть тільки трояндами, які так усі люблять.

Так і вишивка, яка втратила певним чином зміст наповнення, тому що хрестик прийшов до нас із Західної Європи. Власне, поширився більше завдяки Брокарівським узорам, що замінив всі ті понад 300 швів, які є в Україні.

На своїй студії ми ведемо дворічний курс вишивки і може не всі 300, але добру половину розглядаємо. Це велике багатство, яке свідчить про високий духовний рівень, який акумульований в надрах українського етносу, українського народу. Тобто, далеко не всі народи в світі мають таку багатющу вишивальну культуру, як Україна. Деякі горе-науковці все намагалися спростити, що тут нічого не було. Але це багатство не може розквітнути на порожньому місці!

Навпаки, відбувається ще спрощення і занепад, коли ось з'являється хрестик і квіткова художня гладь, двостороння гладь, проста гладь. Два шви, які останніми прийшли на терени України, і які потіснили понад 300 з гаком попередніх цікавих, оригінальних, самобутніх технік і швів. Тому, на жаль, у пересічних людей складається уявлення, що українська вишивка це ці два шви.

Я працював 22 роки в музеї імені Івана Гончара. У 2016 році ми представили чудову виставку шедеврів української вишивки всіх регіонів. Зайшли дві жінки. Якщо це можна було розглядати годинами, то вони пробігли протягом кількох хвилин. Моя колега почула у дверях резюме, що на цій виставці дуже мало хрестика. Вони шукали, де ж хрестики, те, що вміють. А все інше – 300 швів, не могли ідентифікувати і все віднесли до гладі. Хоча, наприклад, є техніка мереження. А це понад 40 швів, понад 40 різних мережок. Це і не гладь, і не хрестик. Тема виколювання. Це теж різне і більше 30 технік.

Зауважу, що техніка – це технологія нанесення стібків на тканину, а на основі техніки вирізняють шви.

– Зародження цих швів залежало від регіону, де люди жили? Чи більше майстри переймали один від одного чи самі придумували?

– Звичайно, що життя на місці не стоїть. Є кілька причин, чому така багата вишивка в Україні. Одна з них те, що Україна займає центральне місце в Європі. Географічний центр Європи. Україна – це родюча земля, багата земля, тут завжди були різні цивілізації, зокрема прадавня Трипільська, але були й до неї.

Український народ, як і багато інших європейських народів, формувався протягом тисячоліть. Тут розвивалось землеробство. І коли люди осідали по берегах річок, коли мали контакт з водою, вирощували продовольчі і технічні культури – це льон, коноплі, робили тканини, полотно, білили його, використовуючи для натільної одежі сорочок і для обрядових речей, рушників, інших інтер'єрних – це один момент. А другий, що це 4 природні зони – Полісся, Лісостеп, Степ, Гірські Масиви Карпат і Кримських Гір. А ще чотири яскраво виражені пори року, 5 етносів, які склали український народ, різні цивілізації, статево-вікова структура населення. Це все, коли почати множити, оці всі варіанти, то це десятки тисяч орнаментів і ми це бачимо по всій території України.

Наприклад, ставлення до кольору неоднакове. На Поділлі вишивають чорними нитками, вовною чорної вівці.

‒ І це весільні сорочки.

‒ Так. У той час Полісся просто з жахом дивиться, як весілля в чорному кольорі?! Бо це тільки з культом похоронним, поховальним, поминальним може бути в них пов'язано.

‒ На Поліссі домінує червоний у вишивках.

‒ Власне, що слова «Червоне – то любов, а чорне – то журба» не відповідають стану. Ми бачимо зараз, в якому ми перебуваємо емоційному стані, то хто б вишивав журбу на сорочці?! Люди перебувають у важкій ситуації і не хочуть ще себе накрити віком домовини.

Приклад з історії моєї родини. Моя баба Мар’яна Казановська, з роду Казановських, можливо Казновських, коли почалася Друга світова війна, їй було 40 років і в неї було шестеро дорослих дітей. На ній була велика відповідальність, але вона вишивала у ці важкі часи. По суті, рятувала себе. Моїй мамі було 11 років і вона вишивала теж. Цей дар, очевидно, перейшов на мене. Бо рідних сестер я не маю.

Етнокультура вишиття

– Які особливості етнорегіонів у вишивках? Навіть села мали свої відмінності у швах, технологіях, кольористиці?

– Кожна земля має унікальні свої взори, кольористику, поєднання кольорів і символів в узорах. Це і візитна картка кожного етносу: мова, костюм, їжа і житло. Тобто народні страви, народна кухня, житло, яке, зрозуміло, теж відрізняється. І вишивка в українському традиційному костюмі, традиційному вбранні відіграє дуже сильну, потужну роль маркера, яка вирізняється буквально від села до села, тобто звідки ця людина.

Наприклад, Покуття дуже строкате. Тут чітко видно по сорочці, звідки людина, з якого села. Поділля. Є такі місця, села, які виділяються, як такі пасіонарні центри. Заліщики, Борщів, Клембівка на Вінниччині, Решетилівка на Полтавщині, Космач на Гуцульщині. Все це такі центри, з яких дуже процвітав промисел і вишивання.

А є такі, де не вкладали стільки праці у вишиття в своєму вбранні. Воно було більш лаконічніше.

Де найбільш розкішно вдягались, то це вздовж берегів судноплавних річок. Там йшла жвава торгівля, торгові каравани йшли цими річками, а це Дніпро, Дністер, Сіверський Донець, притоки. В селах були ярмарки, де можна було придбати і привізні нитки, і золоті, і срібні, і шовки, і парчеві тканини, і шовкові тканини. Тобто костюм у цих районах дуже насичений, колоритний і багатий. Зашиті рукава. Відповідно, і вартість. А ще намиста було багато.

А якщо піти вглиб материка, то тільки уставки вишиті переважно.

Українська вишивка – це десятки тисяч орнаментів, якщо взяти загалом, то потрібно робити багатотомну антологію. Ми свого часу, в 2002 році, започаткували роботу над тритомним енциклопедичним виданням, енциклопедією української вишивки, але, з різних причин, робота призупинилась. Може, повернемось.

Решетилівська вишивка включена до Національного списку елементів нематеріальної спадщини України. Ведуть дискусії щодо Полтавської. А вона дуже об'ємна. Тому вирішили обмежитись: вишивка вузька, стильова. Наприклад, синя (рідкісного кольору індиго – ред.) вишивка з міста Гадяч окремо вноситься до списку. І це дуже добре. У Гадячі була фарбарня. Пирогівський скансен у Києві свого часу здійснив експедицію до Гадяча і знайшли деталі того промислу, ту фарбарню, перевезли її до скансену. Дівчата або приносили нитки туди, або купували. Це були дорогі нитки.

Маю сорочку, де дівчині не вистачило цих синіх ниток на уставку. Рукав з одного боку темнішими нитками вишитий, з іншого ‒ світлішими. Вона носила цю сорочку.

Білим по білому вишивали по всій Україні, не тільки на Полтавщині.

Полісся – це заболочена територія, низинна, це низовина, лісова. Тобто, циркуляція енергії там, де було, то застояна енергетика і хочеться яскравості. Вишивка червоними нитками, вона і дасть підйом тих енергій, приплив.

Поділля цілком спокійно ставиться до чорної вишивки. Вишивали шовковими, і вовняними, а також золотими, срібними нитками. І тут теж є різні техніки. Це морщинка, кафасор, стебнівка, тамбурний шов металевими нитками. На рукавах скісними смугами вишивали, як в якихось туземних народів розписування тіла різними смугами. І коли жінка йде у такій сорочці, то немов як криголам розштовхує все. Багато мотивів. Звернення завжди у наших предків було до землі – мати сира земля. Коли буде сира, тоді вона буде родити. «О земле моя все плодюча мати».

Одні з небагатьох сорочок чоловічих, де зашивали весь рукав. Це Тернопільщина дає такі зразки, ще Волоські сорочки на території Дніпропетровщини, коли вздовж рукава дерева.

По кількості праці, звичайно, вражають сорочки з села Вербовець, передмістя Косова. Це так звані рукави або писані сорочки, рукав'єнки. Наприклад, такими синіми і червоними восьмипелюстковими розетками, ружками вишиті. Вишита бавовною і одним червоним кольором. Є варіанти чорні. Дуже цупкі виходять рукави. Просто вкладена праця вражає.

Кожна спіраль – це 13 стібочків. А спіралів на кожному рукаві більше 9 тисяч. Ми рахували кількість рядів. Скільки спіралів в кожному ряді ‒ більше 9 тисяч. Тобто, разом 18 тисяч і множити на 13 стібків. А ще плюс уставки, перед. І так далі, а зібрати цю сорочку. Такі сорочки шила дівчина цілу зиму. Сестра могла молодша допомагати, щоб старша швидше вийшла заміж. А без такої сорочки не могла вийти.

Прекрасні сорочки з Лівобережної частини України, з Переяславщини. Це пишні рукави і багатство виколювання, ромби. Вирізування також належить до золотих швів України. Це Згурівка, тепер уже Броварський район, але колись він був, Згурівський район Київщини.

Люди відчували, що коли втратити самобутність, то такий народ розчиниться.

Росія нищила українські вишивки

– Вишивки рятували людей у роки Голодомору. Бо сорочки вимінювали на кавальчик хліба. Радянська влада садила за вишивки, якщо в них були синьо-жовті кольори. Кремль боровся з українською вишивкою, нав’язуваючи шароварщину і несмак. Досі відчуваємо цей вислід. Втім люди вишивали у таборах риб’ячими голками, зашивали тризуби у вишиття.

– Ще за царської імперії Росія нищила, коли з’явилась Брокарівська хрестикова вишивка. Вона почала поступово замінювати оці давні зразки вишуканого шиття на сорочках. Зокрема, відома стаття «Життя-буття Лубенського селянина», середина ХІХ століття. Там говориться про те, що переважно шиття на сорочках було або білими, або небіленими нитками.

Коли збіглося це в часі з тим, що тут з'являються Брокарівські узори хрестиком, винаходять хімічні барвники і стають доступними вишивальні нитки, то вже самому прясти ниточки і самому фарбувати природніми барвниками це дуже був тривалий процес. І вишиття було скромніше, бо це ж скільки треба працюватися біля того. А коли вже готові рівнесенькі нитки, тоді починає з'являтися така пишна вишивка. І відбувається паралельно цей процес заміни орнаментального, технологічного багатства, яке було в українських узорах, на цю просту технологію одним хрестиком.

Але ж з хрестиком прийшли і новітні узори, про які писала Олена Пчілка, що замість тих давніх узорів, стилізованих квіток і гілочок, можна побачити у селянок або паночок і дам страшенну ляпанину, якісь неможливі рози, строкаті зуб'я, птахи і все те ріже очі, і робить з рукава або з попередниці шматок московського ситцю, самого безглузду смаку.

З цим псуванням треба боротися, треба черпати з чистоти і першого джерела ї української давньої вишивки, ідентичності. Варто повертатися до того багатства розмаїття, бо там зашитий генокод.

Якщо баба вишивала, мама, то воно є в генах. Я вже викладаю вишивку понад 30 років на своїй студії. Можу сказати, що в рушниках категорично заборонено щось пороти, інакше ви вносите хаос. Але те саме стосується і сорочок. У багатьох сорочках ви можете побачити по рукаву, що не випорювали те, де помилились. Якщо бачили, що не те вишили, то лишали і вишивали далі.

Традиційні узори, відчуття, їхній характер творення, технологія – це священнодійство. Полотно, як матриця, канва життя, тканина світу. І це є та матриця, яку дівчата, жінки, як продовження праматері починають програмувати через вишивку.

‒ Скільки швів ви зустрічали найбільше в якійсь із сорочок?

‒ У мене є, наприклад, весільна сорочка з Лубенщини, там 17 швів. Є малесенька дитяча з села Русів, села Василя Стефаника, це Покуття, 14 швів. Тут є хрестик, стебнівка або штапівка, рахункова гладь, маскувальні шви, з'єднувальні, краєві, вишивка по брижах, низинка, верхоплут закрутка. Тобто дуже цікаво, дуже красиво. Стебловий шов. Це бавовняне полотно, яке ткане в домашніх умовах. Досить дрібна структура. Тут добряче мама працювала для своєї донечки. Це розвінчує міф про те, що дітям нічого не вишивали, що їм вишивали щось швиденько, простенько, бо вони швидко з того виростають, бо вони це бруднять, деруть і так далі.

‒ Смак закладали з дитинства.

‒ Так. Сорочка для дівчинки з Сарненського району Рівненської області. Рядами шиті хрестики, вони двосторонні. Коли всі проміжки, які є з лиця, хрестики з вивороту і, навпаки. Але під лівою рукою окремо нашитий хрестик. Тобто, коли він тут нашитий, як окремий оберіг.

Маю у збірці дитячу Покутська сорочинку, яка надзвичайно вишукана, яка складна, багата і розкішна. І є сорочка дівчинки з Полтавщини, це коли вже Голодомори були і у матері не було можливості мати тонке полотно і вишити, тому вишивала на грубому полотні. Але все одно мама одягала дитинку, звичайно, що не ходити ж у дранті. Це велика біда, що ми втратили стільки під час лихоліть у ХХ столітті.

Леся Воронюк видала книгу «Нетлінні», це про те, що була конкретна загроза життю людини, тому це все потім зашивали і тризуби і кольори, а потім розшивали. Закопували сорочки.

Порада при обранні своєї сорочки

– Якщо задати пошук «купити вишивану сорочку, частіше пишуть вишиванку», то стільки там кольорового машинного… Як би ви порадили людям вибирати собі сорочку?

– Завжди, коли людина з таким питанням приходить і питається поради, з чого почати, то я раджу зі свого родоводу. Питаю, а звідки ваше коріння? Звідки дідо, баба, один, другий батьки, звідки їхнє коріння і? Це, власне, прописано в нашій ДНК, в наших генокодах і треба з тої місцевості шукати відповідні візерунки. Можна піти на курси і собі вишити. Коли людина проходить дворічну програму, звичайно, її кругозір і знання про це розширюються, вона тоді починає ідентифікувати і розуміти, що їй більше подобається. Вона, зрештою, намацує на цих заняттях улюблені техніки, шви, які, зрештою, в неї теж прописані в генокоді.

Я пригадую, як одна бізнес-леді прийшла до мене ще в Києві у студію. І коли була тема низинки, це техніка, яка давня Подільська, коли шиють з вивороту сорочку, то коли ми почали шити, вона каже,що їй це подобається і вона не розуміє, чому саме низинка. Запитав, а звідки її батьки. Тато був з Вінниччини. От і відповідь. Вона розпакувала ці файли.

Звичайно, що треба до хрестикової, як кажуть, до Брокарівської вишивку шукати. Тобто ті, коли не один хрестик, а коли багато швів поєднуються в одному узорі, коли деталі всі правильно вишиті. Звичайно, що добре це робити, напевно, якщо є домоткане полотно, якщо це збереглося від баби, то це дуже круто. Але далеко не у всіх це є. І є тепер є сучасні гарні полотна. Вони на вигляд як домоткане полотно, по них приємно вишивати, рівне переплетення. Це льон і конопляне.

Я всім кажу, що ваша праця, коли ви починаєте вишивати, вона найцінніша. Ніякі матеріали в ніяке порівняння не йдуть із тою працею, яку ви вкладаєте. І це так сумно, коли беруть дешеве полотно і потім те вишиття дуже швидко втрачає вигляд. Купіть найкращу тканину, найкращі нитки. Колись люди сорочку весільну вишивали шовком, а це коштувало пару волів. Бо шовк дуже дорогий. Це десь там були панські майстерні. Та дівчина, яка вишивала в тих майстернях, то пані дарувала їй шовк. А це все є доступно.

Є приказка, що своя сорочка ближча до тіла. Наречена вишивала сорочку нареченому. Він до неї приходив у сорочці, яку вишила мати, а поверхі вбирав сорочку нареченої на весілля.

‒ Нині багатьом воїнам після поранення, важкого російського полону радять арттерапію. Як впливає вишивання на людину?

‒ Є воїн, який вишивав в окопах, і далі продовжує цю справу тут.

Він вишиває, він відчув і зрозумів, що вишивання дає йому не застрягнути в негативі, в цих емоціях і навіть себе підтримувати. Гобі не знає віку і статі, не треба соромитися. Наприклад, у японців є і види боротьби, де у програму тренувань входить вишивання, бо тільки воно гарно тренує певні мікрогрупи м'язів, щоб кисть була сильна.

Коли вишиваємо, то ми розширюємо свою свідомість і, відповідно, тримаємо себе, не гнемося під впливом обставин. Вишивання знімає енергетичні блоки з пальців, це важливо, особливо, дуже для жінок. Чому дівчат обов'язково вчили вишивати і посвячували у вишивання, був такий обряд. Він зафіксований у різних регіонах. Тому що дівчинка, як хранителька домашнього вогнища і жриця в своїй родині в майбутньому, вона повинна була це практикувати.

– На початку розмови ви згадали про одну з мрій знайти сорочку, як оспівано у колядці, а друга?

– Для чого я це все збирав і збираю? Звичайно, я популяризую через студію ці знання. Але мрія ‒ створити Центр української вишивки і костюму, якого в Україні по цей день немає. Тобто, по всіх музеях у Львові, Києві інших містах є історико-краєзнавчі, етнографічного напрямку музеї. Але вони показують традиційну культуру того регіону. І показують всього по трохи, і кераміка, і різьблення по дереву, і писанка, і ткацтво.

Але так, щоб тільки присвятити, віддати всю площу, територію українському строю і вишивці – такого немає. Проте костюм і вишивка збирають найбільше відвідувачів, викликають найбільший інтерес. А чому? Чотири чинники: мова, костюм, їжа, житло. От зараз, коли лихоліття, коли люди хочуть і повертаються своєї історичної правди, шукають оці корені – такий Центр повинен бути.

Я мрію про те, щоб ця колекція стала основою для того, щоб створити такий Центр. Власне, це ж тільки сорочки, аж інші деталі одягу, а ще рушники, це окрема історія.

Звичайно, зараз війна і люди думають про те, як допомогти хлопцям воювати. Хоча це культурний фронт і його не можна випускати з уваги. Ми повинні це тримати, плекати, показати, яка ця культура в українців багата, який древній український народ.