У рабство, звідти – у військкомат і на фронт, воювати проти України. У Росії правозахисники фіксують все більше випадків, коли чоловіки потрапляють у трудове рабство, а потім їх фактично продають військкоматам, укладаючи від їхнього імені контракти з Міністерством оборони. Ціни цілком офіційні – в середньому 100 тисяч рублів за кожного, в указах регіональних голів ці виплати називають «заохоченням за залучення добровольця на військову службу за контрактом з Міністерством оборони РФ». Досліджував тему проєкт Російської служби Радіо Свобода «Сибирь Реалии».
Андрій (ім’я змінено на прохання родини постраждалого) родом із Пензи. У Самарській області він опинився, коли збирався на «вахту» – планував черговий раз найнятися на сезон у компанію, з якою вже працював раніше. Однак через затримку з боку роботодавця йому довелося шукати інший заробіток.
Він повірив незнайомцям, які пообіцяли казкові умови, і опинився в становищі раба в «робітному домі» – так зазвичай називають нічліжки, де працюють за дах і їжу або мізерні гроші. У цьому випадку господар «робітного дому» не збирався залишати нового «раба» собі, а планував, забравши в нього документи, «перепродати» його у військкомат. Андрію дивом вдалося втекти.
За 15 останніх років у Росії зареєстрували 53 справи про використання рабської праці. Насправді ж таких випадків було щонайменше у 17 разів більше, стверджує російський проєкт «Если быть точным». За словами правозахисників, обізнаних із ситуацією, останнім часом таких історій стало більше. До того ж вони почали фіксувати непоодинокі випадки, коли з трудового рабства людей «продають» військкоматам.
«Фермер» вирішив «продати» у військкомат
Про те, що сталося з Андрієм, розповідає його сестра Альона. Сам він погано говорить через вроджене захворювання.
– Брату з дитинства ставили затримку мовленнєвого розвитку, заговорив і пішов він значно пізніше за норму. Але він кмітливий, не дурень, і дуже працьовитий, «рукатий», як то кажуть. Спершу мама дуже оберігала його, не дозволяла навіть працювати без нагляду. Але потім він попрацював у одного знайомого, в іншого – за ним наглядали, і якщо Андрій їхав уже в знайомі місця або зі старою бригадою – ми спокійно його відпускали, – говорить його сестра. – Все ж таки більше 40 років людині. Він узагалі-то розумний навіть, але його довірливість – скільки його не обманюй, усе одно всім вірить.
У сусідню область Андрій поїхав із колишньою бригадою, коли почався новий будівельний сезон, тому рідні не хвилювалися. Однак на місці йому сказали, що будівництво почнеться лише за місяць.
– Треба було повертатися, але його на цьому роздоріжжі упіймали шахраї – пообіцяли зарплату вдвічі більшу за звичайну – мовляв, платять за терміновість – Андрій і повірив. Тим більше, що один хлопець із старої бригади нібито знав цього вербувальника. Я йому потім сто разів казала, що перша помилка – не подзвонив нам, не порадився. Звісно, ми б одразу запідозрили щось недобре – 300 тисяч рублів на місяць (!) – неймовірні суми для підсобника, – міркує Альона. – Ми б купили йому зворотний квиток, а так – наступного дня в нього забрали паспорт і телефон, зі зв’язку він зник.
За словами Андрія, спочатку його «продали» на тваринницьку ферму.
«Фермер» вирішив, що брат досить міцний, аби «продати» його у військкоматАльона, сестра постраждалого
– Вона була така віддалена, що дійти чи добігти до більш-менш населеного пункту не було можливості. «Пощастило», що цей «фермер» вирішив, що брат досить міцний, аби «продати» його у військкомат. На цей короткий період часу йому видали паспорт, повезли Самарою – там він і втік. Розумів, що там уже тільки смерть, що треба ризикувати всім, але тікати. Потім знайшов якихось добрих людей – дали йому зателефонувати, він набрав мене. Тоді я вже все кинула, поїхала за братом, на щастя, люди залишили його переночувати в безпечному місці, дай бог їм здоров’я, – каже Альона. – Коли доїхала, з’ясувалося, що брата залякували, а потім били – щоб він, коли отримає паспорт, підписав контракт «без жодних дурниць». Били так, що в нього права рука досі в гематомах, голова була – в синцях і подряпинах, жах. Мамі боялася його в такому вигляді показувати.
За словами родини постраждалого, підписувати контракт мав сам Андрій. Тому наприкінці дороги йому повернули паспорт і проінструктували, як поводитися і що робити, якщо «ставитимуть запитання сторонні».
– Як ми зрозуміли, вони не боялися, що в самому комісаріаті щось піде не так – очевидно, свої люди чекали. Але боялися, що ставитимуть запитання інші відвідувачі чи перехожі – все ж таки Андрій був сильно побитий. А якщо хтось зрозуміє, що він фактично заручник – тому йому погрожували, що якщо відкриє рота [щодо того, що його змушують підписати контракт], то його вивезуть і «закопають». Тобто фактично погрожували смертю. Погрожували так, що брат досі здригається від гучних звуків. Я сама дивуюся, що він, попри погрози, вистрибнув з машини і побіг, – зізнається сестра постраждалого. – Каже, думав, що «і так, і так помирати». А скільки тих, хто «не ворухнеться»? Хто вже змирився. Ви ж знаєте, що найчастіше в рабство потрапляють уже зламані люди.
Активісти з організації з боротьби з рабством «Альтернатива» кажуть, що такі випадки «далеко не поодинокі».
– Нещодавно в тому самому Поволжі стався схожий випадок. Іван(ім’я змінене на прохання постраждалого) – дорожній робітник, приблизно 40 років, спочатку потрапив у рабство, а потім ледь не «потрапив на контракт». Ми дізналися про цю історію від місцевої пошукової організації «ВолгаРегионПоиск» – з ними зв’язалися рідні постраждалого, – розповідає активістка руху Аріна. – Він спочатку прийшов до офісу організації з найму працівників, яка користується довірою в місті. Але на вході до офісу цієї організації до нього раптово під’їхала машина – біла «Лада» без номерів. І, власне, наскільки я розумію, ця дивна машина без номерів досі доволі вільно катається по Самарі та Сизрані. Під’їхали до нього, вийшли й сказали: мовляв, навіщо тобі сюди, ходи до нас – у нас гарні умови відрядження, 200(!) тисяч платимо. Зарплата і взагалі всі умови чудові. Зуби йому заговорили, він погодився поїхати. Приїхали вони спочатку в Сизрань, у ромський дім, переночували, і наступного дня він побачив, що ще один постоялець зник. Потім з’ясувалося, що той не просто пішов, а його відправили на «СВО». Він запідозрив недобре, хотів був подзвонити комусь, попросити допомоги. Спробував утекти, але це помітили хазяї «робітничого дому», тут же його повернули назад, забрали телефон і документи.
Наступного дня Івана посадили в машину й перевезли до іншого будинку.
Йому досить швидко зізналися: «Зачекай, потерпи кілька днів і теж поїдеш на «СВО»Аріна про випадок Івана
– Також до ромів і також десь на околиці Сизрані. Але на той момент йому вже повернули телефон, повернули документи. Там Іван почав уже нових людей розпитувати про роботу й питати: взагалі що відбувається? – каже Аріна. – І йому досить швидко зізналися: «Зачекай, потерпи кілька днів і теж поїдеш на «СВО». І тут він зрозумів, що його підозри були не марні. Йому точно треба тікати. І ввечері він утік. Наскільки ми зрозуміли, він пробув там 2–3 дні. Перша спроба втечі з «робітничого» дому в нього була невдалою, друга – вдалою, утік і зміг зв’язатися з рідними.
Іван сховався в лісі, а рідні виїхали до нього на допомогу. Пошуково-рятувальний загін у цей час інструктував його, де краще залишатися, щоб бути в безпеці.
– Іван сидів, чекав. У тому місці, яке ми домовилися. Уже наступного дня він був удома, – розповідають в «Альтернативі».
100 тисяч рублів за «тіло»
За словами активістів, на перепродажі «рабів» на війну торговці людьми заробляють навіть більше, ніж на перепродажі «фермерських робітників» – у середньому, за їхніми даними, за «допомогу» в насильницькому вербуванні платять по 100 тисяч рублів за «тіло».
Ця сума – цілком офіційна, в указах регіональних голів її називають «заохоченням за залучення добровольця на військову службу за контрактом з Міністерством оборони РФ».
Багато губернаторів торік не тільки запровадили це «заохочення», а й у рази збільшили його розміри. У липні 2024 року губернатор Ярославської області Михайло Євраєв підвищив «платіж» за приведеного «добровольця» одразу втричі.
«Заохочення в розмірі 100 тисяч рублів надходить після зарахування контрактника до військової частини. Щоб виплата була нарахована адресно й коректно, у заяві під час укладання контракту треба вписати ім’я людини, яка залучила добровольця на службу», – дбайливо нагадують чиновники Татарстану.
На сайті з набору рекрутів «Герої Татарстану» пояснюється, що претендувати на виплату можуть друзі, родичі й знайомі потенційного контрактника, а також співробітники військкоматів, адміністрацій, територіальних відомств і структур.
Аналогічна виплата є у Волгоградській області, але її обіцяють у відділі кадрів Нижньо-Волзького трубного заводу. Після працевлаштування «добровольця» на завод і підписання ним військового контракту з російським Міноборони – завод обіцяє виплатити тому, хто привів «майбутнього солдата», 50 тисяч рублів.
Заробити на відправці рідних і знайомих на війну також наполегливо пропонують влада Іванова, Калуги, Воронежа, Архангельська, Якутії, Мордовії та Ямалу.
Тут винагороду сумою від 35 до 100 тисяч рублів влада обіцяє виплачувати також через військкомат «кожному, хто запросив, за кожного кандидата, який вибув до частини на контрактну службу».
Чиновники уточнюють, що це можуть бути «будь-які фізичні особи, які залучили кандидата», окрім засуджених, підслідних і кандидатів, які пішли до добровольчих загонів.
Спостерігаючи, як усе нові регіони запроваджують виплати за «запрошення добровольців», правозахисники спочатку прогнозували зростання шахрайства, коли соціально неблагополучних громадян будуть «вводити в змінений стан» і здавати «на війну» заради 30–100 тисяч рублів «заохочення».
Однак із часом рівень шахрайства, за їхніми оцінками, вийшов на новий рівень – значно далі, ніж просто збори «заохочень за запрошення».
На думку активістів пошукового руху «Альтернатива», нині військові, а особливо колишні військовослужбовці, стали однією з найуразливіших категорій населення для потрапляння в ситуації неволі.
За словами правозахисників, згадані заохочення за «запрошення» на війну отримують не якісь сумнівні «помічники» чи «невідомі шахраї», а цілком офіційні співробітники військкоматів.
– В Усть-Куті за 2024 рік працівники військкомату отримали мільйон рублів премії, яку розділили між собою. Тобто всіх, хто прийшов до комісаріату, вони оформили як особисто завербованих і отримали по 100 тисяч рублів за «тіло». Виходить, що за рік вони нібито «привели» 10 людей, – розповідає керівник АНО «Центр громадянського сприяння» та опозиційний політик з Усть-Кута Олексій Тупіцин.
За словами правозахисника, «зарплата» за вербування на смерть мешканців Усть-Кута вже не викликає подив. Раніше містом ширилася новина про те, що співробітники місцевого військкомату «заробляли» на виготовленні фальшивих пам’ятників ветеранам і загиблим військовим.
У проєкті видатків федерального бюджету РФ на 2025-2027 роки журналісти видання «Важные истории» виявили 90 млрд рублів на одноразові виплати за укладання контракту з міністерством оборони Росії – по 30 млрд рублів щорічно. Як підрахували журналісти, у 2023 році контракт з Міністерством оборони уклали 345 тисяч осіб, а до середини 2024 року – число нових контрактників досягло 511 тисяч. Співрозмовники редакції проєкту Російської служби Радіо Свобода Сибір.Реалії з числа співробітників військових комісаріатів заявили, що перші три місяці показують: у 2025 році нових контрактників буде ще більше.
