Салоніки, або Солун, як це місто із давніх давен було відоме слов’янам, нині є місцем, до якого звичайній людині просто приємно приїхати посеред весни.
Тут тепло, сонячно, все цвіте, море прямо у центрі і чудові краєвиди, що включають і засніжену вершину легендарної гори Олімп.
У Салоніках, що для українців є містом, звідки походили брати Кирило та Мефодій, які були творцями нашої писемності, історія органічно переплелася з маленькими речами, що роблять життя місцевих мешканців таким приємним. Звичайно, якщо не думати про ті проблеми, які несе фінансова криза.
«Ми живемо недалеко від підніжжя гори богів, і тут добре відчуваєш, що наші давньогрецькі боги мали добрий смак. Подивіться на наше місто: лише за дві вулиці від нашого центрального майдану – набережна моря. Клімат у нас м’який, в якому затишно живеться, а їжа у нас – це точно їжа богів: спробуйте хоча б скардалью, грецький салат або наші фаршировані баклажани чи помідори», - тішиться власник кав’ярні Йоргос.
Звичайно, їжа богів – це заманливо. Та спершу варто роздивитися довкола: місто прорізає центральна, найжвавіша вулиця Егнатія, переповнена автами й мопедами.
Багато століть тому нею, часткою одного з найважливіших римських торговельних шляхів – Віа Егнатія, їхали на конях купці з Азії до Європи. Скрізь у центрі натрапляєш на пам’ятки ранніх християнських і візантійських часів, їх ЮНЕСКО 1988 року внесла до переліку спадщини всесвітнього значення. Є й оттаманські та єврейські пам’ятки.
У місті нині не дуже люблять згадувати, що тут народився перший президент сучасної Туреччини Ататюрк (у його родинному будинку нині міститься посольство Туреччини).
Сьогодні також важко собі уявити, що до Першої балканської війни 1912 року понад половину населення Салонік становили євреї-сефарди, яких наприкінці 15 сторіччя вигнали з Іспанії, і яких притулила переважно мусульманська Оттоманська імперія. Завдяки цьому панівною мовою, якою володіли навіть не євреї, тут була близька до іспанської мова ладіно. Та нацистська окупація 1941-44 років і Голокост, що прийшов із нею, призвели до винищення 96 відсотків євреїв, яких нині залишилося не більше 1000.
Слов’яни тут – свої люди
На вулиці часто можна почути слов’янські мови: болгарську або македонську, а також албанську. Воно й не дивно, адже до цих країн на авті можна дістатися за 2-3 години. Коли кілька разів у переповнених студентами кав’ярнях власники зачували мою вимову кількох слів грецькою, то перепитували, вживаючи якісь слова із сусідніх слов’янських мов: наприклад, «сир» або «ти – югослав?».
Від свого заснування греками Македонського царства ще в 315 році до Різдва Христового Салоніки були відтак у Римській і Візантійській імперіях, у Латинській імперії, Венеціанському королівстві та Оттоманській імперії.
Місто пережило найбільшу трагедію у своїй історії, коли після грецько-турецької війни 1921-22 років і здобуття Туреччиною незалежності уряди двох країн домовилися про нечуваний раніше насильницький обмін населенням, коли з турецької Малої Азії до Греції вислали понад мільйон православних греків, включно з турецькомовними, а в зворотньому напрямку вигнали 500 тисяч турків, предки яких жили в обох країнах сотнями років.
Біженцями стали й близько ста тисяч слов’ян північної Греції. Розпад Оттоманської імперії був болючим, але всі культури залишили у Салоніках свій неповторний слід.
(Брюссель – Прага – Київ)
Тут тепло, сонячно, все цвіте, море прямо у центрі і чудові краєвиди, що включають і засніжену вершину легендарної гори Олімп.
У Салоніках, що для українців є містом, звідки походили брати Кирило та Мефодій, які були творцями нашої писемності, історія органічно переплелася з маленькими речами, що роблять життя місцевих мешканців таким приємним. Звичайно, якщо не думати про ті проблеми, які несе фінансова криза.
«Ми живемо недалеко від підніжжя гори богів, і тут добре відчуваєш, що наші давньогрецькі боги мали добрий смак. Подивіться на наше місто: лише за дві вулиці від нашого центрального майдану – набережна моря. Клімат у нас м’який, в якому затишно живеться, а їжа у нас – це точно їжа богів: спробуйте хоча б скардалью, грецький салат або наші фаршировані баклажани чи помідори», - тішиться власник кав’ярні Йоргос.
Звичайно, їжа богів – це заманливо. Та спершу варто роздивитися довкола: місто прорізає центральна, найжвавіша вулиця Егнатія, переповнена автами й мопедами.
Багато століть тому нею, часткою одного з найважливіших римських торговельних шляхів – Віа Егнатія, їхали на конях купці з Азії до Європи. Скрізь у центрі натрапляєш на пам’ятки ранніх християнських і візантійських часів, їх ЮНЕСКО 1988 року внесла до переліку спадщини всесвітнього значення. Є й оттаманські та єврейські пам’ятки.
У місті нині не дуже люблять згадувати, що тут народився перший президент сучасної Туреччини Ататюрк (у його родинному будинку нині міститься посольство Туреччини).
Сьогодні також важко собі уявити, що до Першої балканської війни 1912 року понад половину населення Салонік становили євреї-сефарди, яких наприкінці 15 сторіччя вигнали з Іспанії, і яких притулила переважно мусульманська Оттоманська імперія. Завдяки цьому панівною мовою, якою володіли навіть не євреї, тут була близька до іспанської мова ладіно. Та нацистська окупація 1941-44 років і Голокост, що прийшов із нею, призвели до винищення 96 відсотків євреїв, яких нині залишилося не більше 1000.
Слов’яни тут – свої люди
На вулиці часто можна почути слов’янські мови: болгарську або македонську, а також албанську. Воно й не дивно, адже до цих країн на авті можна дістатися за 2-3 години. Коли кілька разів у переповнених студентами кав’ярнях власники зачували мою вимову кількох слів грецькою, то перепитували, вживаючи якісь слова із сусідніх слов’янських мов: наприклад, «сир» або «ти – югослав?».
Від свого заснування греками Македонського царства ще в 315 році до Різдва Христового Салоніки були відтак у Римській і Візантійській імперіях, у Латинській імперії, Венеціанському королівстві та Оттоманській імперії.
Місто пережило найбільшу трагедію у своїй історії, коли після грецько-турецької війни 1921-22 років і здобуття Туреччиною незалежності уряди двох країн домовилися про нечуваний раніше насильницький обмін населенням, коли з турецької Малої Азії до Греції вислали понад мільйон православних греків, включно з турецькомовними, а в зворотньому напрямку вигнали 500 тисяч турків, предки яких жили в обох країнах сотнями років.
Біженцями стали й близько ста тисяч слов’ян північної Греції. Розпад Оттоманської імперії був болючим, але всі культури залишили у Салоніках свій неповторний слід.
(Брюссель – Прага – Київ)
