Про дім і пам’ять: молодь Донеччини створила настільну гру про свій регіон

«Деякі діти виїхали, коли їм було три-чотири роки. І вони навіть не пам’ятають та не знають того, що могли б знати. Дуже хотілося, щоб коли молодь збиралася, мала щось своє – настільні ігри, які допомагають відчути частинку дому», – розповідає Світлана Асланова, яка також залишила своє селище в Маріупольському районі після початку повномасштабної війни.

Прихисток Світлана знайшла в Одесі, де долучилася до Молодіжної ради при Донецькій облдержадміністрації. Дівчина – одна з тих, хто розробив інтерактивну гру про свій регіон. Це подорож вісьмома районами Донеччини, під час якої гравці мають відповісти на запитання про історію, культуру, видатних постатей і досягнення області. Переселенка каже: через такий формат хочуть популяризувати рідний край та зруйнувати стереотипи про нього. Перші тестування гри вже відбулися в хабах для переселенців у Дніпрі.

Про історію створення настільної гри та про те, де у неї можна буде зіграти, Світлана розповіла проєкту Радіо Свобода «Ти як?».

«Молодь – не майбутнє, а теперішнє»

Перші місяці повномасштабної війни Світлана Асланова провела у рідному селищі Мангуш, що за 20 кілометрів від Маріуполя. Його російські військові окупували з перших днів великої війни. За численними свідченнями людей, які виїжджали з окупованих територій, у цьому населеному пункті діяв один із «фільтраційних таборів».

Світлана переїхала до Одеси з Маріупольського району

«Ми довго не могли виїхати, тому що потрібно було пройти фільтрацію. Ці заходи проводилися також для того, щоб знайти причетність до українських військових. А в нас тато – військовий. Він захищав Маріуполь і на момент нашого виїзду вже перебував у полоні», – розповідає дівчина.

Світлана разом із мамою та сестрою залишила селище у липні 2022-го. Прихисток сім’я знайшла в Одесі.

«Ми не можемо без моря. Ми виросли біля моря, ми звикли до цієї атмосфери, звикли, що коли складно, хочеться трішки відпочити, подихати, звільнити свої думки – ми завжди йдемо до моря. Тому обрали це місто. Воно дуже схоже за культурою, деякими моментами з Маріуполем», – каже переселенка.

Переселенка мріє про повернення додому тата з полону

В Одесі Світлана почала брати участь у мітингах родин військовополонених і боротися за повернення свого тата додому. Також стала членкинею Молодіжної ради при Донецькій обласній державній адміністрації.

Молодіжна рада – це консультативно-дорадчий орган при органах влади. Її члени представляють інтереси молоді перед органами місцевого самоврядування, розробляють та реалізують молодіжну політику на місцях.

«Я дуже люблю фразу: «Молодь – не майбутнє, а теперішнє». І ми маємо відроджувати свій рідний край, популяризувати його, не забувати, допомагати відновлювати. Якщо ми зараз цього не зробимо, то це зроблять замість нас. Я дуже добре знаю, як це відбувається в окупації і як там працює пропаганда», – каже переселенка.

«Донеччина – проукраїнський регіон»

Світлана разом із трьома колегами з Молодіжної ради подалися на грант, і благодійна організація підтримала їхню ідею створення настільної гри про Донеччину. Переселенка розповідає: вони підготували запитання, а дизайном, механікою та друком займалася львівська фірма, яка спеціалізується на виробництві ігор.

Настільну гру назвали «Код Донеччини»

«Зараз більшість наших громад тимчасово окуповані, зруйновані, багато людей виїхали і сумують за своїм домом. Є багато молодіжних центрів, просторів, хабів для ВПО, де молодь збирається, спілкується. Дуже хотілося, щоб коли зустрічалися, мали щось своє – настільні ігри, які допомагають відчути частинку дому. Деякі діти виїхали, коли їм було три-чотири роки, вони навіть не пам’ятають і не знають того, що могли б знати. Вони вивчають у школах видатних поетів, письменників, спортсменів, але не завжди знають, що вони – вихідці з Донеччини», – каже Світлана.

Настільну гру назвали «Код Донеччини». Автори прагнуть, щоб через формат гри учасники дізналися більше про регіон, його історію, культуру, підприємства та видатних постатей.

Одна з ігрових сесій

Гра розрахована на шістьох осіб. Замість ігрового поля – карта Донеччини. За правилами гравець крутить стрілку на барабані й таким чином обирає один із восьми районів області, після чого отримує запитання про нього. Про кожен район підготовлено 25 запитань. Давши правильну відповідь, учасник отримує кристалики, за які може придбати фішки й заповнити ними свою картку. За словами Світлани, на картці кожного гравця зображені символи регіону: могутнє море, високі терикони, сталь незламних, надра землі та «Донбас-Арена» з відомим футбольним клубом. Перемагає той, хто першим заповнить свою картку.

Переселенка розповідає, що є частина запитань, у яких потрібно відгадати: озвучена теза – правда чи міф. Таким чином автори хочуть спростувати поширені стереотипи про регіон.

Елементи гри

«Щоб люди знали, що Донеччина – це максимально проукраїнський регіон. Наприклад, саме донецькі шахтарі у 1991 році почали великі мітинги за незалежність і за проведення виборів. У Маріуполі був великий осередок «Просвіти». Радянська влада ліквідувала його, але там продовжували підпільно розповідати про українське. Існують наративи серед населення, щоб, наприклад, відмовитися від цих земель під час мирної угоди. А нам цього дуже не хотілося б. Ми хочемо, щоб люди розуміли: це – невід’ємна частина України, і вона відіграє дуже велику роль для нас усіх», – каже вона.

Автори уже презентували гру та провели три сесії у центрах для переселенців у Дніпрі. У них взяли участь близько сотні молодих людей. Наступні ігри заплановані у хабах Вінниці, Києва та Одеси, а також в укриттях донецьких регіонів, які є відносно безпечними.

За словами Світлани, перші 20 примірників настільної гри передадуть у релоковані хаби, простори і бібліотеки Донецької області. А після друку великого тиражу – в заклади різних областей, де є внутрішньо переміщені особи з Донеччини.