Лондон – «Тарас Бульба» Миколи Гоголя найчастіше перекладався англійською мовою. Від першого перекладу, що вийшов у Лондоні 1860 року, і до останнього, що з’явився в Нью-Йорку 2003 року, цей ідеологічно навантажений історичний твір на українську тему виходив друком у Британії, США, Канаді та СРСР в інтерпретаціях 12 різних перекладачів та трьох редакторів. Ці переклади являють собою ілюстрацію змін, що відбулися у сприйнятті України на Заході в останні 150 років.
«Тарас Бульба» викликав такий підвищений інтерес через те, що дуже впливовий французький критик Ежен де Воґюе у своїй фундаментальній праці 1886 року «Російський роман» приділив величезну увагу Гоголю, визначивши його, як найбільшого російського новеліста, а його творчість, як «винятково російську».
Позаяк у той час літературні тенденції в Парижі формували думку в Англії, українця Гоголя стали сприймати в англомовному світі, як автора, що репрезентує в літературі те, що вважалося якимось особливим «російським духом». І, парадоксальним чином, найвиразнішими представниками цього духу, якраз і стали Тарас Бульба та його козаки.
Тут культурно віддалених західних читачів і критиків заплутало те, що в ідеологічно зміненій Гоголем (через вороже ставлення до України російської верхівки того часу) версії роману 1842 року Бульба та його козаки почали називати себе «русскімі» і славити російського царя.
А через те, що у творі змальовується багато батальних сцен, він і перекладався англійською так часто. Видавництва вважали «Тараса Бульбу» дуже ілюстративним щодо духу російської армії, коли виникали якісь збройні конфлікти за участі Росії або СРСР, а також в часи «холодної війни» та російських революцій. Звичайно, це робилося, щоб показати дику войовничість козаків, яких на Заході плутали із більш сучасними кавалеристськими з’єднаннями російської армії.
Колоритна група перекладачів
Загалом «Тарас Бульба» привернув до себе увагу дуже колоритної групи перекладачів, серед них найпершим був російський урядовець, граф Юрій Толстой, який кілька років працював у архівах Лондона і оприлюднив дуже недосконалою англійською свій переклад роману 1860 року.
Серед перекладачів був і американський навколосвітній мандрівник Джеремая Кертін, який знав близько 70 іноземних мов і оприлюднив роман Гоголя 1888 року, щоб інформувати американську військову еліту про звичаї, як він казав, російських козаків. Був і колишній агент радянського ҐРУ Овідій Ґорчаков, що з дитинства мешкав в Америці і добре знав англійську. Він переклав роман для радянського видавництва, що спеціально було засноване для пропагандистської війни проти Заходу.
Був і перекладач-плагіатор Сі-Джей Гоґарт, що 1917 року без змін оприлюднив під своїм іменем переклад, що анонімно з’явився ще 1887 року, і який відтак перевидавався в Англії й Америці аж до 1977 року! Була і перекладачка, польський симпатик, що взяла псевдонім Баскервіль і у вступному слові 1907 року подала дуже пропольський погляд на військовий конфлікт у романі. Був також і переклад канадського українця Андрю Ґреґоровича, що 1962 року першим виразно показав, що роман – культурно український, персонажі в ньому – українці, і воюють вони за Україну.
Та вже після проголошення незалежності України жоден перекладач більше не може ігнорувати український елемент у романі. Тож він є очевидним у найостанніших перекладах Кристофера Інґліша 1994 року та Пітера Константайна 2003 року.
(Лондон – Прага – Київ)
Позаяк у той час літературні тенденції в Парижі формували думку в Англії, українця Гоголя стали сприймати в англомовному світі, як автора, що репрезентує в літературі те, що вважалося якимось особливим «російським духом». І, парадоксальним чином, найвиразнішими представниками цього духу, якраз і стали Тарас Бульба та його козаки.
Тут культурно віддалених західних читачів і критиків заплутало те, що в ідеологічно зміненій Гоголем (через вороже ставлення до України російської верхівки того часу) версії роману 1842 року Бульба та його козаки почали називати себе «русскімі» і славити російського царя.
А через те, що у творі змальовується багато батальних сцен, він і перекладався англійською так часто. Видавництва вважали «Тараса Бульбу» дуже ілюстративним щодо духу російської армії, коли виникали якісь збройні конфлікти за участі Росії або СРСР, а також в часи «холодної війни» та російських революцій. Звичайно, це робилося, щоб показати дику войовничість козаків, яких на Заході плутали із більш сучасними кавалеристськими з’єднаннями російської армії.
Колоритна група перекладачів
Загалом «Тарас Бульба» привернув до себе увагу дуже колоритної групи перекладачів, серед них найпершим був російський урядовець, граф Юрій Толстой, який кілька років працював у архівах Лондона і оприлюднив дуже недосконалою англійською свій переклад роману 1860 року.
Серед перекладачів був і американський навколосвітній мандрівник Джеремая Кертін, який знав близько 70 іноземних мов і оприлюднив роман Гоголя 1888 року, щоб інформувати американську військову еліту про звичаї, як він казав, російських козаків. Був і колишній агент радянського ҐРУ Овідій Ґорчаков, що з дитинства мешкав в Америці і добре знав англійську. Він переклав роман для радянського видавництва, що спеціально було засноване для пропагандистської війни проти Заходу.
Був і перекладач-плагіатор Сі-Джей Гоґарт, що 1917 року без змін оприлюднив під своїм іменем переклад, що анонімно з’явився ще 1887 року, і який відтак перевидавався в Англії й Америці аж до 1977 року! Була і перекладачка, польський симпатик, що взяла псевдонім Баскервіль і у вступному слові 1907 року подала дуже пропольський погляд на військовий конфлікт у романі. Був також і переклад канадського українця Андрю Ґреґоровича, що 1962 року першим виразно показав, що роман – культурно український, персонажі в ньому – українці, і воюють вони за Україну.
Та вже після проголошення незалежності України жоден перекладач більше не може ігнорувати український елемент у романі. Тож він є очевидним у найостанніших перекладах Кристофера Інґліша 1994 року та Пітера Константайна 2003 року.
(Лондон – Прага – Київ)